Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
У своїх покоях Ейрін передовсім пройшла до ґардеробної, де з допомогою покоївки роздяглася. Присутність служниці наразі була необхідна, бо спроба власноруч зняти цю важку, вкрай незручну і водночас делікатну святкову сукню могла призвести до пошкодження швів і розриву тканини — а Ейрін не любила псувати одіж.
Утім, для однієї частини свого вбрання вона таки зробила виняток. Позбувшись корсету, який мусила сьогодні надягти і який добряче нам’яв їй боки, Ейрін люто жбурнула його на підлогу і заходилася з насолодою топтати підборами своїх черевичків.
— Більше ніколи, — примовляла вона при цьому. — Ні за які скарби. Не надягну. Цю. Кляту. Огидну. Паскудну. Штуку…
Молоденька покоївка, неабияк налякана нападом гніву в принцеси-відьми, швиденько помістила сукню до шафи і чимдуж чкурнула геть. А Ейрін, відвівши душу, наостанок копнула потоптаний корсет, відкинувши його в куток, потім роззулася, зняла панчохи, вступила ногами у м’які капці й голяка пройшла до мильні. Там уже збиралась була наповнити ванну, проте останньої миті передумала. Її дуже вабило полежати в гарячій воді й розслабитись, але ще більше тягло до ліжка. Зрештою, сьогодні вранці вона милася, тому зараз обмежилася лише чищенням зубів та простим умиванням, після чого подалась до спальні, надягла нічну сорочку з тонкого батисту і вклалася в уже розстелене ліжко.
Гасити світло Ейрін поки не стала, а взяла з шафки грубезний зошит, що своєю товщиною та цупкою палітуркою, оправленою в шкіру, швидше нагадував книгу — щоправда, з чистими сторінками. На обкладинці маґічним способом було витиснено золоті літери:
Цей зошит учора подарували їй Шайна, Етне та Мораґ. Такі зошити були в усіх відьом, вони передавались у спадок за лінією Іскри, і Ейрін пощастило стати першою — матір’ю-засновницею нового відьомського роду.
Вона відкинула обкладинку. На першій сторінці було написано:
У наступному рядку хтось у належний час вкаже дату її смерті — та це буде ще нескоро. Перегорнувши сторінку, дівчина стала перечитувати написану охайним Шайниним почерком передісторію: про народження Ейрін, про її кровну рідню і про те, як сестра Доріс вер Мирнін виявила в неї Нову Іскру. Шайна вклалася рівно в одну сторінку, зазначивши насамкінець, що перебіг перемовин із королем Келлахом аб Тирнаном є темою відповідного розділу в хроніках роду О’Мейнір.
Перейшовши до чистої сторінки, Ейрін подумала, що їй слід сьогодні ж зробити перший свій запис. Долаючи втому, вона підтяглася й сіла в ліжку, поклавши зошита собі на коліна. Саме в цей час до спальні зазирнула Фіннела.
— О, ти вже збираєшся спати. А я ще хотіла побалакати.
— То заходь, побалакаємо, — запропонувала Ейрін. — Можеш лягти зі мною. Тоді говоритимемо, аж поки заснемо.
— Чудово! Я зараз роздягнуся.
Вона зникла за дверима, і з передпокою долинув її тоненький, але владний голос, що кликав служницю. А Ейрін узяла з шафки чарівне перо, що не потребувало чорнил, і акуратно вивела в зошиті:
За правилами, слід було написати просто „М. Д.“ або, в крайньому разі, „від Мор Деораху“. Проте Ейрін хотіла показати своїм наступницям, що ще до того, як відкрилась її Іскра, вона чудово усвідомлювала різницю між трактуванням Мор Деораху духівниками, північними та південними, і тим, що відбувалося насправді.
Ейрін коротко написала про своє сьогоднішнє відречення від права на леннірський престол і про те, як Шайна прийняла її до Сестринства й оголосила меншою сестрою. Деталі вирішила додати вже завтра, а оскільки написане чарівним пером не розмазувалося й не залишало відбитків на прилеглій сторінці, сміливо згорнула зошит і поклала його на шафку. Потім знову вляглася на подушку і стала думати про те, чи довго їй доведеться навчатися, поки вона опанує поштові чари. Від Шайни Ейрін знала, що відьми ніколи не беруть із собою в подорожі родові хроніки, а завжди зберігають їх на Тір Мінегані. Коли ж виникає потреба щось занотувати, вони просто роблять запис на першому-ліпшому аркуші паперу, а потім пересилають написане на сторінки свого зошита.
Незабаром прийшла Фіннела, вдягнена в довгу нічну сорочку. Скинувши свої пухнасті капці, вона забралась у ліжко і вмостилася поруч із Ейрін. Простягла руку, спрямувавши її на маґічний світильник під стелею, і він поступово потьмянів — але остаточно не згас. У кімнаті запанував затишний присмерк.