МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН

-Лікаря вам...

-Стоп! Жодних лікарів! Самі впораємося! Тільки не бійтеся, то не рана така, просто кров змиємо... До ванни...

...Рибалка за жодних обставин не скаже цій жінці, що відчув, коли оклигав на землі в брудній сніговій каші біля колес власного "опеля". Поки що боліла лише потилиця, також відчувався дискомфорт у боці. Згодом до нього дійшло: вже непритомного його вдарили чимось гострим, мабуть таки ножем, і на цьому залишили. Правда, коли б це сталося не взимку, коли б на ньому не було грубої дорогої шкірянки та піджака, удар виявився більш дошкульним, били влучно, з метою вбити. Одяг, в основному - куртка свою захисну функцію виконали. Мацаючи у машині рану, Рибалка переконався - серйозно, але не надто, терпимо. Переживемо. От чого він справді нікому. Навіть собі, ніколи не зможе пояснити - де взялися сили, яким макаром він примудрився знову заглянути у капот, знайти пошкодження, незначне, зовсім дитяче, дротик від`єднали, на більше розуму не стало, та його, коли чесно, на більше й не потрібно. Нема кого картати: тертий ніби калач заїхав у темне подвір`я на зустріч з людиною, з якою на одному полі посрати не присів би, виперся з машини, підставив спину. Хоча реально міг лишитися в салоні і, мов останній боягуз, викликати хлопців. Мужики, машина не заводиться!От як ви все це собі уявляєте? Припнувши дротика на місце, сів за кермо... А оце всім буде розповідати, безвідносно від ситуації, наче анекдот: як навпомацки промивав рану на спині на побиту потилицю закарпатським коньяком... От як їхав - не відтворить. Провали в пам`яті...

Причинивши двері ванної кімнати, Людмила пустила гарячу воду.

-Роздягайтеся!

-Просто так?

-Не меліть дурниць! Спочатку ввалюється серед ночі до незнайомої жінки весь у крові, потім соромиться штани скидати. Бігом!

Гаряча вода у ванні парувала, кахляні стіни попливли в Олега перед очима. Скинувши з себе рештки одягу, лишившись у самих трусах, начальник охорони базару "Універсум" примостився у ванну. Людмила ніколи не надавала серйозної медичної допомоги, та вже освоїлася, вигляд крові вже не викликав огиди. Замислившись на мить, вона рішуче взяла м`якеньку поролонову мочалку, намочила її, обережно промокнула потилицю. Коли криваві згустки змилися, жінка справді переконалася - ніякої серйозної страшної рани, просто вдарили чимось, до крові розсікши шкіру. До речі, могли й шию зламати.

-Ви не мовчить.

-А ви не балакайте, - відмахнулася від Рибалки Людмила. - І так досвіду нема, ви ще тут під руку... Чим це вас, цікаво?

-Хряцнути живе створіння ззаду по потилиці можна чим завгодно. Мені, повірте, без різниці. Говоріть, говоріть зі мною, бо точно тут зомлію.