Грицько сміється

Як в селі, в повітку, Той як глянув - піднявсь торс І уперся в квітку. Ні туди і ні сюди О, помилуй, Боже! На два метри від колін Що й зайти не може. Що робить? - Адам не відав З тим, що там піднялось, Бо воно, мов над Адамом На весь світ сміялось. Ну а злива не стихала, Наступала драма, Бо в печеру не пускало Горе те Адама. Ну а злива, як на зло Більше все нагліла, Заставляла, щоб Адам Прижимавсь до тіла. А коли він притуливсь, Мов натис на шпори, Зразу й злива перейшла, Розступились гори. І забувся він про рай, І забувсь про літо - Перед ним стояла Єва, Ніби Афродіта! Ну а поруч з нею чорт Реготів рогатий, От вам й казочка для тих, Хто не слуха матір. 11.1.1989 р. ПОЖАЛІВ Чоловік сказав дружині, Йдучи на обід: -Я ж тебе жалію, Неллі, Бережу твій цвіт. -Дурню мій! - відповіла та,- Баюшки баю, А я ж думала не можеш... Та другим даю. То ж жалій ти жінку, друже, Тільки не в постелі, Якщо хочеш, щоб із дому Не тікала Неллі. 23.3.1978 р. НУ НЕ СУЧКА! Є де, є чим і є на чому, А вона пішла додому... 14.5.2004 р. КЛЯТВА НА ВІРНІСТЬ На курорт зібрались їхать Онесим і Ната, Чоловік на море в Гагри, Жіночка - в Карпати. То ж як їхали - рішили На сімейній раді, Що ніхто один одному З них ні раз не зрадить. А домовились, як тут же Поскладали речі, Кожен взяв свою валізу І ту-ту із печі. Але місяць на курорті - Як дощ після грому: Що не встигнеш й оглянутись, Як пора додому. Залишились десь позаду Гагри і Карпати, І вже знову Онесимчик Горнеться до Нати. -Ну то як? - вона стрекоче І сміється радо,- Признавайсь мені негайно, Зрадив, чи не зрадив? І розказуй по-порядку: Як відпочивалось, Чи зберіг свою ти вірність Так, як домовлялись? -Звісно так. А як інакше?- І кивнув бровою,- Познайомивсь я на морі З жінкою одною. Скільки ми разів ходили В ресторан, на танці, Так було, що повертались В корпус навіть вранці. А одного якось разу, Чи то так здалося, Що у мене, як був з нею, Навіть піднялося. Роздяглись, заліз на ліжко, А там таке небо! -Ну а далі?- жінка тут же. -Відкрив те, що треба. А навколо ізнадвору Пташечки співали, Отоді ото ми вперше І поцілувались. -Ну, а далі? -А що далі, Мов сама не знаєш? Зняла блузочку красуня І красою грались... -Ну, а далі, а що далі? - Жінці нетерпиться... -Розстібнув я їй спідничку І став ворушиться. По стегеночках погладив, Перекинув ногу, Притуливсь до поплавочків Й став молитись Богу... -Прямо зверху на тій жінці?- Ната вийшла з себе.- Ну а далі? - А що далі? Я згадав про тебе. Як вона вже не старалась! -Ні! - казав я Каті,- Адже слово, коли їхав, Дав своїй я Наті. Аж зітхнула бідна жінка, Відійшло від серця, І до ранку чоловіка Пригощала "перцем". А коли "нагодувала", На подушку впала: -А тепер ти зізнавайся - Як відпочивала? -Що тобі сказать, мій любий?- Почала дружина, Теж з одним пішла я в гори, Де росла модрина. Пам’ятаю, як до мене Притулився вперше, Небо зорями розквітло, Дихать стало легше. А коли ми йшли до бару, Стали під причалом, Грудоньки мої й чуть нижче - Все покрилось жаром... Тут уже і муж не стримавсь: -Ну а далі, далі? -А що далі? Ми дивились, Як танцюють в барі. Потім ми пили шампусік, "Пісняри" співали, А красуні-стриптизерши Ніжками махали. Після бару він у номер Запросив до себе, І побачила я вперше Над собою небо Синє - синє. І що далі? В обморок упала, Бо тоді якраз про тебе Я ото й згадала... А що далі? - муж вже басом, Аж дім захитався. -А що далі? Він роздівся - Й до грудей припався, Він же жінці у вірності Так як ти, не клявся. -Ну а далі? -А що далі, Ніби сам не знаєш? Все те саме, що і в тебе,