Носороги
- Автор: Йонеско Ежен
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-7715-0394-0
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Носороги». Краткое содержание книги:
Дезі (що відійшла до вікна й витирала тарілку біля столу, підбігла до Дудара й Беранже). Он вони йдуть.
Беранже. Всі пожежники, цілий носорожачий полк, ще й з барабанами попереду.
Дезі. Виходять на бульвар!
Беранже. Це вже нестерпно, це нестерпно!
Дезі. Із кожного двору теж на вулицю йдуть.
Беранже. Виходять із будинків…
Дудар. Навіть крізь вікна!
Дезі. Й приєднуються до решти.
Видно, як ліворуч з дверей на сходовому майданчику виходить чоловік і чимдуж збігає сходами; потім ще один чоловік з великим рогом над носом, потім жінка з носорожачою головою.
Дудар. Ми вже не маємо більшості.
Беранже. А скільки серед них однорогих і скільки дворогих?
Дудар. Статистики, безперечно, десь там рахують. Є про що сперечатись ученим!
Беранже. Відсоток тих чи інших можна визначити лиш приблизно. Все відбувається занадто швидко. В них нема вже часу. Вже нема коли рахувати!
Дезі. Залишмо статистикам їхній клопіт — це буде найрозумніше. Любий мій Беранже, ходімо снідати. Ви заспокоїтесь, вам стане краще. (До Дудара). І ви теж.
Вони відступають від вікна, Дезі взяла Беранже за руку й ніби веде його до столу; Дудар зупинився на півдорозі.
Дудар. Я не такий уже й голодний чи, швидше, консервів не люблю. Піду десь на моріжок.
Беранже. Не робіть цього. Знаєте, чим ви ризикуєте?
Дудар. Я й справді не хочу вам заважати.
Беранже. Таж вам кажуть, що…
Дудар (уриваючи Беранже). Ні, це не манірність.
Дезі (до Дудара). Слухайте, якщо ви хочете зовсім піти від нас, ми ж не можемо силою…
Дудар. Не ображайтесь, я зовсім не гордую.
Беранже (до Дезі). Зупиніть, не пускайте його.
Дезі. Мені б хотілось, щоб він зостався… проте кожен собі господар.
Беранже (до Дудара). Людина вища від носорога!
Дудар. Я й не кажу, що не так. І з вами теж не погоджуюсь. Я ж не знаю, тільки дослід може довести.
Беранже (до Дудара). І ви теж, Дударе, ви теж слабкі. Це минущий порив, потім пошкодуєте.
Дезі. А якщо це справді минущий порив, то небезпека не така вже й значна.
Дудар. В мене є совість! Я зобов’язаний аж до могили ділити із своїми начальниками й товаришами кожну радість і горе.
Беранже. Ви ж не вінчались із ними.
Дудар. Я заперечую шлюб, надаю перевагу не малій, а великій, усесвітній родині.
Дезі (лагідно). Дударе, ми дуже шкодуватимем, але ми нічим не можемо зарадити.
Дудар. Мій обов’язок — не покидати їх, я виконаю свій обов’язок.
Беранже. Навпаки, ваш обов’язок у… ви не знаєте свого справжнього обов’язку… ваш обов’язок — свідомо й несхитно опиратися їм.
Дудар. Я збережу свою свідомість. (Починає кружляти по сцені). Усю свою свідомість. Якщо критикувати, то краще робити це зсередини, а не зовні. Я їх не покину, піду за ними.
Дезі. Яке в нього чуйне серце!
Беранже. В нього дуже чуйне серце. (До Дудара, потім підбігає до дверей). У вас дуже чуйне серце, ви людина. (До Дезі). Затримайте його. Він помиляється. Він людина.
Дезі. Що я зроблю?
Дудар відчиняє двері й тікає; видно, як він чимдуж збігає сходами, за ним Беранже, зупинившись на сходовому майданчику й гукаючи навздогін.
Беранже. Поверніться, Дударе. Ми любимо вас, не ходіть туди! Вже пізно! (Повертається назад). Вже пізно!
Дезі. Тут нічого не вдієш.
Зачиняє двері за Беранже, а він підбігає до вікна спереду.
Беранже. Він пішов до них, де він зараз?
Дезі (підходячи до вікна). З ними.
Беранже. А де саме він?
Дезі. Про це вже не дізнаємось. Він такий, як усі!
Беранже. Вони всі однакові, однаковісінькі! (До Дезі). Він відступився. Вам треба було затримати його силоміць.