Носороги
- Автор: Йонеско Ежен
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-7715-0394-0
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Носороги». Краткое содержание книги:
Дезі біжить до вікна в глибині, дивиться, потім до вікна спереду, знову дивиться; Беранже робить те саме, але у зворотній послідовності, потім обоє сходяться посеред сцени обличчям одне до одного.
Дезі. Це вже не простий собі жарт. Вони справді серйозно беруться!
Беранже. Всюди тільки вони, самі лиш носороги. Уряд перейшов на їхній бік.
Та сама гра, що й перед цим, Дезі й Беранже бігають до вікон, потім знову сходяться посеред сцени.
Дезі. Вже ніде нікого нема.
Беранже. Ми самі, ми залишилися самі.
Дезі. Саме цього ти й прагнув.
Беранже. Ти цього прагнула!
Дезі. Ти!
Беранже. Ти!
Гармидер уже скрізь. Носорожачі голови вкривають задню стіну. З лівого боку, з правого, всередині будинку чути тупіт і сапання звірини. Всі ці жахливі звуки, однак, ритмізовані, музикальні. Найгучніший тупіт долинає зверху. Зі стелі сиплеться тиньк. Будинок ходить ходором.
Дезі. Землетрус! (Не знає куди бігти).
Беранже. Ні, це наші сусіди, товстошкурі! (Погрожує кулаком праворуч, ліворуч, навсебіч). Та припиніть! Ви нам заважаєте працювати! Так грюкати не можна! Шуміти заборонено!
Дезі. Вони й не чують тебе!
Проте гармидер зменшується й перетворюється на своєрідний музичний супровід.
Беранже (й сам переляканий). Моя люба, не бійся. Ми ж разом, хіба ти не зі мною? Хіба тобі мало мене? Я віджену від тебе будь-який страх.
Дезі. Це, мабуть, наша провина.
Беранже. Годі про це думати. Не треба гризот. Почуття винності небезпечне. Живімо нашим життям, будьмо щасливі. Наш обов’язок — бути щасливими. Вони не лихі, ми їм не робимо ніякого зла. Вони не чіпатимуть нас. Заспокойся, відпочинь. Сядь у фотель. (Веде її до фотеля). Заспокойся!
Дезі сідає у фотель.
Хочеш коньяку, щоб збадьоритись?
Дезі. Мені болить голова.
Беранже (бере пов’язку, яку сам носив перед цим, і пов’язує на голову Дезі). Кохана, я люблю тебе. Не переймайся, це в них мине. Це минущий порив.
Дезі. У них це не мине. Це остаточне.
Беранже. Я люблю тебе, я нестямно люблю тебе.
Дезі (знімаючи пов’язку). Хай буде, що буде. А що, по-твоєму, можна тут зробити?
Беранже. Вони всі збожеволіли. Світ хворий. Усі вони хворі.
Дезі. Вже ж не нам лікувати їх.
Беранже. Як оце жити в одному будинку з ними?
Дезі (заспокоївшись). Будьмо розважливі. Треба виробити modus vivendi, треба спробувати порозумітися з ними.
Беранже. Вони не можуть нас розуміти.
Дезі. Однак слід спробувати. Іншого виходу нема.
Беранже. А ти їх розумієш?
Дезі. Ще ні. Але ми мусимо спробувати зрозуміти їхню психологію, навчитися їхньої мови.
Беранже. В них нема мови! Послухай… І це ти звеш мовою?
Дезі. А що ти тямиш у цьому? Ти ж не поліглот!
Беранже. Згодом ми поговоримо про це. Спершу треба поснідати.
Дезі. Я не голодна. Це вже занадто. Я не можу далі опиратись.
Беранже. Але ж ти сильніша за мене. Зараз мине твоя пригніченість. Я захоплююся саме твоєю мужністю.