Чаликушу
- Автор: Гюнтекин Решад Нури
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Григорий Халимоненко
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Чаликушу». Краткое содержание книги:
Море завжди бадьорило мене, та сьогодні я не мала сили лишитися на палубі. Коли пароплав огинав Сарай-бурну, я пішла в каюту. Подарунок Шагаба-ефенді лежав на валізці. Я не втрималася й глянула, що там. То були цукерки з лікером, якраз ті, що я найбільше люблю. Я взяла одну, й раптом з очей мені покотилися сльози. Чому — не знаю. Я хотіла перебороти себе, та сльози покотилися ще дужче, і я заплакала. Я кинулася до цукерок і жбурнула їх через віконечко в море, наче в чомусь була їх вина.
Так, немає нічого беззмістовнішого на цьому світі, як сльози. Я це розуміла. І все-таки навіть тепер, коли пишу ці рядки, сльози бринять у мене на віях, падають на папір і лишають на ньому маленький слід,
А може, це від дощу, який тихо мжичить за вікном? Цікаво, як зараз у Стамбулі? Чи так само йде дощ? Чи, може, сад в Коз-ятаги осяяний сріблястим місячним світлом?
Кямране, я ненавиджу не тільки тебе, а навіть те місце, де ти ходиш.
Цього ранку, коли я прокинулася, то побачила, що дощ, який періщив кілька днів без упину, перестав. Розвіялися хмари. Тільки високо в горах, що мені було видно їх з вікна, ще снувався легенький туман.
На ніч я забула причинити вікно, і ніжний ранковий вітерець напинав простирадло й грався моєю розсипаною косою. Сонячні зайчики тремтіли вряди-годи, мов золоті рибинки, й плигали далі. Сьогодні так вони розвеселили мою кімнатчину в готелі, де я вже ось п’ять днів живу, вкрай знервована. Якось опівночі я прокинулася була від того, що відчула, наче щоки мої вкрилися, мов осіннє листя, інеєм. Подушка теж була вогка. Я плакала уві сні. А це сонячне проміння пробудило в мені надію, наповнило всю якоюсь радістю, від чого тіло перейнялося легкістю весняного ранку, як тоді, коли я прокидалася у спочивальні пансіону.
Сьогодні я не мала сумніву, що мене чекає радісна звістка, і вже нічого не боялася. Метнулася, раденька, з ліжка до старосвітського умивальника й почала вмиватися.
Неначе пташка, що пірнає в чисту воду з головою, розхлюпалася я, аж дзеркало навпроти стало мокре.
В двері злегенька постукали, і почувся голос Хаджі-калфи:
— Доброго ранку, ходжаним, ти й сьогодні прокинулася рано?
— Бонжур, Хаджі-калфа, — відповіла я, — як бач, прокинулася. А ти як узнав, що я прокинулась.
— Ще б пак! — засміявся той. — Ти ж щебечеш — мов та пташка.
Я вже й сама почала вірити, що й справді скидаюся чимось на пташку.
— Сніданок принести?
— А чи можна сьогодні не снідати?
Тепер відповідь була вже сердита:
— Е, ні… Я такого не люблю. Ні тобі гуляти, ні веселитися, сидиш — наче у в’язниці. Якщо ти ще й не
їстимеш, то станеш як ота сусідка, що живе навпроти.
Останні слова він промовив тихо, щоб та сусідка не почула.
Я з Хаджі-калфою заприятелювала. Пам’ятаю перший ранок у цьому готелі. Я прокинулася і, швидко одягнувшись, підстрибуючи, помчала сходами з портфелем у руці. Хаджі-калфа в білому фартусі чистив біля невеликого басейну наргіле [31]. Побачивши мене, він сказав, наче ми вже сто років були знайомі:
— Доброго ранку, Феріде-ханим, чому це ти так рано прокинулася? Я думав, що ти з дороги стомилася, то спатимеш до полудня.
— Як то можна? — засміялася я. — Хіба стане вчителька, у якої стільки справ, спати до полудня.
Хаджі-калфа полишив наргіле й аж у боки взявся:
— Ви гляньте на неї. Сама ще дитина, а вже біжить вчителювати, та ще й прямо з дороги.
Коли в міністерстві мені давали призначення, я заказала собі більше не пустувати. Та ледве-но цей Хаджі-калфа забалакав до мене, мов до дитини, як я знову відчула себе маленькою й підкинула свого портфеля, мов м’яч, угору, а потім упіймала.
Цей вчинок так розвеселив старого, що він сплеснув радо руками й зареготав:
— Ну хіба я неправду кажу? Дитина, та й годі!
Може, це й не гоже — бути зі служником готелю запанібрата, я не знаю, але ми вже обоє заливалися од сміху й розмовляли про те, про се.
Хаджі-калфа й слухати не хотів, щоб я пішла до школи, не поснідавши.
— Де це чувано? До вечора крутитися голодній коло тих малих бешкетників. Зараз я скажу, щоб принесли сир та молоко. Та й ще сьогодні тільки перший день, можна й не квапитися, — силоміць посадив він мене біля басейну.
31
Наргіле — прилад для куріння, на зразок кальяну.