Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
Звичайно, Леонід Махновець, перекладаючи на українську мову Літопис Руський, був зобов’язаний пояснити, як Тевтонський орден у 1237 році опинився в руському (українському) місті Дорогичині.
Ось його пояснення (зноска 6 на ст. 392):
«Ідеться про орден тевтонців-хрестоносців…; виник в Єрусалимі наприкінці XII ст. Організаційним центром його, як і інших орденів, був єрусалимський храм,.. побудований на місці Соломонового храму Святая святих. У 1237 р. цей орден злився з орденом мечоносців, і тоді ж (3 березня 1237 р.) Конрад І Мазовецький віддав їм Дорогичин — древньоруський город, який раніше до Берестія був удільним центром» [18, с. 392].
Із поясненням професора Махновця вимальовується зовсім інша картина. Тільки 3 березня польський князь Конрад І, який напередодні підло захопив дорогичинський уділ, передав його Тевтонському ордену, і Данило Галицький тут же, не чекаючи доброї, сухої погоди, рушив не на ятвягів, а саме на визволення уділу і Дорогичина від тевтонців.
Сучасний історик Ігор Кушко із Вінниці розібрався в цьому питанні набагато краще, ніж «радянські корифеї». Ось як він описує давній матеріал і саму битву Данила Галицького з Тевтонським орденом:
«У 1235 р. папа Григорій IX своєю буллою об’єднав ордени Добжинців і Меченосців з Тевтонським орденом. Саме цього року польський князь Конрад Мазовецький підступом захопив руські землі між ріками Нуром і Західним Бугом та волинське місто Дорогичин. Не маючи змоги утримати ці землі в покорі, в 1237 році Конрад Мазовецький передає ці землі Тевтонському ордену» [166, с. 40].
Тут вінницький історик дещо спрощує ситуацію. Справа в тому, що Конрад Мазовецький захоплював ті землі та передавав їх Тевтонському ордену за вказівкою Папи Римського. А об’єднання трьох орденів в один відбулося заради його посилення та можливості насамперед протистояти Русі (схизматам).
С. Серветник «Битва під Дорогичином»
«Данило Галицький, розуміючи небезпечність появи Тевтонського ордену на своїх землях, починає готуватись до походу проти Тевтонців. Ним був здійснений блискавичний похід на Дорогичин. Цей похід можна вважати класичним з усіх правил військового мистецтва.
На початку весни руські (українські. — В.Б.) війська блискавичним маршем дійшли до Берестя. Звідти він мав йти начебто «на ятвягів». За допомогою цих чуток Данилові вдалося приспати пильність хрестоносців, і він несподівано з’явився під стінами Дорогичина» [166, с. 40].
Ми можемо погоджуватися чи ні з викладом молодим вінницьким істориком Ігорем Кушком намірів нашого князя Данила Галицького. Але маємо чітко зауважити, що то є погляд на події суто українського історика. Він трактує дії та вчинки свого князя як передбачувані і розумні. Не міг молодий князь Данило мовчки спостерігати, як Папа Римський, польський князь Конрад та католицький орден ділять його землю. І саме з проукраїнського погляду, а то є наша національна правда, І. Кушко викладає своє ставлення до них. На боці молодого науковця свідчення історії. Звернімо увагу: польський князь Конрад підло захопив наші землі між Нуром та Західним Бугом і тут же їх передав (3 березня 1237 року), за вказівкою Папи, Тевтонському ордену. А вже у часи повені, тобто ще в березні місяці, князі Данило з Васильком були під Дорогичином, де тримав ставку Великий Магістр ордену Бруно. Блискавична реакція! Хоча у Літописі Руському події подані інакше.
То є звичайна московська нісенітниця.
Що важливо — очевидна! Тільки українські історики того чомусь не помічають… Молодий науковець веде свою думку далі:
«Данило добре розумів, що штурмувати укріплене місто буде складно, а важкі облогові машини швидким маршем по весняному бездоріжжю підвести було неможливо. Несподівано ввірватись у місто Данило Галицький не міг, бо гарнізон (тевтонський. — В.Б.)… перебував в умовах підвищеної бойової готовності, був готовий до ведення… (бою. — В.Б.), бо хрестоносці тільки недавно разом з поляками відбивали його від русичів.
Данилові Галицькому залишалось одне: хитрістю виманити лицарів у поле, розбити їх, і «на їхніх плечах» увірватися в місто. Для цього він, як завжди в таких випадках, послав наперед частину своєї регулярної піхоти (знаменитих літописних «пішців», озброєних і вишколених на зразок грецької фаланги), підсилену кінними і пішими стрільцями.