Донор для небіжчика
- Автор: Левандовский Борис
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-83-3
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Донор для небіжчика». Краткое содержание книги:
Але все одно пішов.
Він претендував на вакансію хірурга; його послужний список був блискучим.
Його взяли.
І це було найголовніше…
…для хлопчиська, що колись давно твердо постановив пов’язати своє життя з армією. Але чого він хотів насправді, зрозумів пізніше, в чотирнадцять років.
Тоді, коли стався той самий Випадок, що остаточно вималював його мрію — як це зазвичай і буває: раптово і яскраво, коли одна лише мить здатна вирішити майбутнє. Мить, коли вибір хлопчика назавжди визначає шлях дорослого чоловіка.
Це трапилось у школі. Під час довгої двадцатихвилинної перерви.
Того дня Гарик приніс цілу пачку цигарок. Хлопчаки, чотирнадцятирічний Фелікс Лозинський, його однокласники Гарик і товстун із рідкісним, майже екзотичним ім’ям Арнольд та двоє хлопців із паралельного класу подалися на задній двір школи. Місце було зручне: сюди виходили вікна лише двох класних кабінетів.
Хлопці сіли просто на траву, закурили по цигарці й насолоджувались теплим травневим днем. Наближалося закінчення навчального року, і розмова якось сама собою зайшла про те, хто куди піде вчитися після закінчення середньої школи чи восьмирічки.
Хлопці з паралельного класу збиралися закінчити повний курс середньої школи й піти в армію, а там буде видно. Товстий, схожий на кабана, Арнольд думав після десятирічки вступити в університет. Гарик уже через рік бачив себе в ремісничому училищі, щоб через два роки податись на керамічний завод у бригаду старшого брата. Фелікс Лозинський мовчав — усі й так знали: він буде військовим, може, навіть почне із суворовського училища, хоча школа його ще не настільки дістала.
Усі, крім Гарика, закурили по другій цигарці підряд. Він заглянув у «розстріляну» пачку «Ленінграда», засунув її в кишеню піджака і сказав:
— Слухайте потрясний анекдот, учора брат розповів.
Двоє хлопців із паралельного класу критично відмахнулись:
— Та ну тебе, знову нагородиш якоїсь маячні, — сказав один із них. Та й справді, ще ніхто не чув від Гарика жодного анекдота, який був би молодшим за його дев’яностодвохрічного прадіда. Ще й оповідач він був ніякий.
— Ні! — запротестував Гарик. — Зовсім новий…
— Добре, розповідай… Тільки не тягни, як ти любиш, — додав Арнольд.
— Значить… зустрічаються два жиди, — почав Гарик.
— Де? — запитав Фелікс і сховав посмішку.
— Чорт! Байдуже, де! — пирхнув Гарик, обвівши поглядом четвірку хлопців, кашлянув і почав знову: — Так… е-е-е… ось! Зустрічаються два жиди, і один в іншого запитує…
Арнольд закинув голову, піднявся з трави, підносячи вказівний палець до обличчя із вкрай зосередженим виразом… і голосно пукнув. Потім гордо оглянув усю четвірку. Хлопці відповіли схвальними смішками.
Крім Гарика.
— Ну, ви мене будете слухати чи цього пердуна? — він роздратовано глянув на Арнольда.
— Значить… зустрічаються два жиди, — знову почав Гарик. — І один в іншого запитує: «Слухай, де ти дістав такий класний годинник?» А той йому відповідає…
— Тітка Мойва вислала з Китаю? — устряв хлопець із паралельного класу.
— Що? Яка ще мойва? Та ні! Чого лізеш? — Гарик почав дратуватись. — Дай розповісти!
— Добре, дай йому розповісти, — підтримали інші.
— Значить, — продовжив Гарик, — зустрічаються два жиди…
— Чорт! — не витримав Фелікс. — А ти швидше не вмієш? Це вже було.
Гарик закотив очі:
— Хто-небудь може не перебивати! Я знову збився.
— Добре, — заспокійливо мовив Арнольд. — Давай далі, тільки, ради Бога, швидше.
— Ага… на чому я зупинився? Так, от! Зустрічаються два жиди…
Хлопці почали давитися зі сміху, але вже ніхто не ризикував перебити Гарика, а той, напевно, намагався не звертати уваги на фізіономії друзів, які ледь стримувались, бо знали, що коли вони знову переб’ють такого блискучого оповідача, як Гарик, то їм доведеться вислуховувати усе з самого початку.
— Так, два жиди. І один в іншого запитує: «Слухай, де ти дістав такий класний годинник?» А той йому відповідає, — Гарик зробив паузу й оглянув компанію, щоб переконатися, що його ніхто не збирається перебити знову. Обличчя хлопців були майже серйозні.
Він продовжив:
— А той, значить, йому відповідає…
— Дядько Абрам подарував на восьме березня? — не витримав Арнольд.
Червоніючи, Гарик оглянув компанію скаженими очима. Четвірка зареготала й покотилася по траві. Гарик розвернувся й рішуче покрокував від них.