Донор для небіжчика

Зараз Герман готовий був побитися об заклад, що старий уже тоді намагався вловити в його поведінці якусь манірність і характерні для «голубих» манери.

Батько напевне думав, що упустив щось важливе в минулому, коли так і не зміг зрозуміти свого сина до кінця. А зараз він вважав, що знайшов докази давнім підозрам (коли він вимовив «Ах, ось як… друг…» — у його інтонації пролунало якесь гірке торжество і образа. Нарешті він застукав коханця Германа вночі у його квартирі.

Зараз ця ситуація могла Германа лише розважити: старий щиро вважав, що гомосексуалізм — найгірше, що може трапитися з його сином.

— І коли ж він повернеться? — запитав батько здавленим голосом, у якому чітко звучали нотки ворожості і бридливості.

— Поки що точно не відомо. Це буде залежати від того, як складуться обставини на місці…

— У якому він місті? — різко перебив старий.

— Е… у Києві.

— Герман не залишав номер тамтешнього телефону?

— На жаль, ні.

— То коли ж він усе-таки має намір появитися вдома?

«Ого! Виявляється, старий здатний улаштувати перехресний допит навіть по телефону!» — відзначив Герман.

— Може, через два-три тижні.

— А ви що там у нього… спите?

— Не щодня, раз чи двічі на тиждень.

— Отже, Герман відсутній уже давно?

— Десь тижнів два, чи, точніше, дев’ять днів, — виправив Герман, назвавши дату свого Похоронного Турне, — частково, це було навіть правдою, — Герман — той Герман — поїхав саме тоді. І ще не повернувся.

Що ж стосувалося дат його повернення…

— Що ж, добре, — уже спокійніше мовив батько, — тижні через два я обов’язково передзвоню, — він особливо підкреслив «обов’язково».

Герман кивнув, немов старий міг його бачити, й подивився собі під ноги, де на підлозі за час їхньої бесіди утворилася калюжа свіжої крові. Вона скапувала з шиї відірваної собачої голови, яку Герман тримав правою рукою за одне вухо. Друге звисало вниз уздовж морди, покритої рудувато-коричневою шерстю. Роззявлена паща оголювала жовті зуби й нижні ікла; між ними вивалився, погойдуючись у такт рухам Германа, довгий брудно-рожевий язик. По краях пащі застигла кривава піна. Відкриті очі, які вже затягувалися тьмяною плівкою, смутно споглядали навколишній простір.

— Якщо Герман повернеться раніше, передайте, що дзвонив батько. Ну, щасливо… друже, — не чекаючи відповіді, старий поклав трубку.

— Щасливо… — відповів у порожнечу Герман.

Потім підняв голову дворняги на рівень своїх очей, повернув мордою до себе й подивився в її каламутні зіниці.

— Ти чув? Він вважає мене педиком! — собача голова невиразно погойдувалася, начебто зважуючи кожне слово. — Ні, він справді…