Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

— Але, все ж таки, наснилось чи було насправді? — не давала Тасі спокою думка, яка, відколи дівчинка прокинулась, вперто не йшла з її голови. — Треба буде спитати Рому, чи йому, бува, не наснилось те ж саме.

Вона захихотіла та, підстрибуючи, побігла будити брата, який все ще спав, правда, перевернувшись на бік та підклавши руку під голову.

— Доброго ранку, юначе! Агов! Ви мене чуєте? — Тася поторсала хлопця за плече та полоскотала по носі пухнастою гілочкою моху.

— Апчхи! А щоб тобі, — Роман розгублено закліпав очима, стараючись зосередитись та сфокусувати погляд на усміхненому обличчі блакитноокої білявки, що, нахилившись, заглядала йому у вічі.

— А, це ти. Ну і сон же мені наснився! Ніяк не можу від нього відійти. Але й сон! Ну, просто ніби наяву. Я ще зроду не бачив такого реального сну! — все більше і більше розпалювався хлопець, чим підтвердив здогадку дівчинки, що їм обом наснилось одне й те саме.

— А, може, то був і не сон зовсім? — примруживши очі, запитала брата Тася.

— А що ж тоді?

— А те, що я теж бачила, як оцей лицар сів на свого коня і поїхав визволяти свою кохану Заріну з полону, у який, через її надзвичайну вроду, заточив її нелюд-батько. Його звуть Гунжі, він складає гороскопи для одного дуже багатого землевласника, що живе у розкішному неприступному замку, оточеному глибоким та широким ровом з водою. Ну що, ти бачив те саме, чи, може, щось інше?

— Точно те ж саме! Лицаря звати Харольд, а його вірного коня — Енселон, — з розширеними від незрозумілого, але такого цікавого випадку-сну, очима, промовив Рома.

— Ходімо, я тобі зараз ще щось покажу. І б’юсь об заклад, цього вчора тут не було. — Тася взяла брата за руку та повела до знайденого за валуном джерела.

— Ну, що скажеш? Чудасія! — і вона розвела руками. Хлопець теж, як і раніше дівчинка, спочатку спрагло припав ротом до води та досхочу напився, а потім, обтрусивши коліна і відхекавшись, мовив:

— Твоя правда. Ми тут вчора добре облазили все довкола, але нічого подібного не бачили. А сьогодні ось маєш — струмок! Думаєш, Зіб допоміг?

— Якщо дріодець має такі надможливості, то, може, і він. А може, над нами змилувалась сама Природа та її Великий Творець. На Дріоді я вже не дивуюсь нічому. Але зараз мусимо подумати про досить буденне — їжу. Будемо шукати дорогу до фургона чи залишимось тут далі шукати Пірата та додивлятись дивний сон? Я більш ніж упевнена, що цієї ночі він продовжиться. Вирішуй сам.

Роман пошкріб потилицю та глибоко замислився. Потім подивився на небо, на скільки піднялось над горизонтом Раміду і сказав:

— Моє рішення отаке. Зараз ідемо на узбережжя, може, Пірат вже давно туди повернувся, поки ми тут блукали, а далі забираємо Террі разом з фургоном та повертаємось знову сюди. Ми все одно не знаємо, де знаходимось, та у яку сторону маємо повертатись назад і не взнаємо, доки з нами не вийдуть на зв’язок. Отож краще постараємось провести цей час цікаво та з найбільшою користю, яку можна витягти з такої ситуації. А цікавішого місця, аніж тут, відколи ми виїхали з поселення, нам ще не зустрічалось. Одне погано — що тут ці гострі камінці. Та їх можна позбирати на купу. На узбережжі лиш треба буде нарвати побільше горіхів.