Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
Ірка бочком підійшла до дзеркала. Скло було абсолютно ціле, і в його спокійній глибочіні відбивалися тільки тріщини давно небіленої стелі. Ухопивши дзеркало за обідця, Ірка пожбурила його в шухляду.
— Ну, Радо Сергіївно, — крізь стиснені зуби процідила Ірка. — Мало вам Іващенка, мало того, що ви мене хотіли вбити, мало, що два вікна розбили! Так ще й бабусину курку поцупили! Усе! Цього я вам не пробачу!
Тут в Ірки підкосилися ноги, і вона впала на постіль. Так, треба поспати! Уже вечоріло, а кілька годин вранішнього сну не могли зняти втому безсонної ночі. Та й день видався — ой-ой-ой!
Ірка стягла із себе джинси й залізла під ковдру. Вона мала всього два дні — суботу й неділю. Треба, нарешті, виспатися й просто зранку придумати два плани:
як урятуватися від відьми, а найголовніше, як пояснити своїй класній, де учениця Хортиця валандалася цілісіньких два тижні. Дівчинка посміхнулася, на мить уявивши, яким буде лице в її класної керівниці, якщо Ірка раптом скаже їй усю правду. «Знаєте, мене тут відьма з одним бізнесменом викрали, щоб я на іншого бізнесмена наклала смертне закляття». Прикол — не те слово.
Ірка відчула, як кіт стрибнув до неї на ліжко й знову влаштувався на своєму звичному місці — під боком. Вона вдячно обняла пухнасте тепле тільце й заснула, уперше відчуваючи себе в безпеці.
Розділ 21
Підвал, якого не існує
— Тебе й на хвильку залишити не можна, — Тетянка з осудом глянула на подругу. — Доведеться мені, мабуть, у тебе оселитися. Може, хоч тоді за тобою летючі руки не ганятимуться! Буду тут день і ніч.
— Ще чого, — пробубніла Ірка, потираючи сонні очі. — Я й так не висипаюсь. Після вчорашніх перегонів лягла спати о сьомій годині, думала — хоч видрихнусь! І ні фіга! То кіт крутився, будив, то якісь дурні сни!
— Які сни? — раптом насторожилась Тетянка.
Ірка знизала плечима:
— Я ж кажу — дурні! І головне, завжди однакові!
— Що значить однакові? — нетерпляче перепитала Тетянка. — Ти давай із подробицями.
— Та ну їх! — відмахнулась Ірка. — Я ще коли в готелі знепритомніла, мені почала ввижатися якась жінка. Стара, але знаєш, дуже гарна. Як у фільмах. У такій строгій сукні, на комірці брошка, волосся пучком. І каже мені: «Зазирни в підвал!» — Ірка замислилася. — Доки я жила в Ради, вона мені жодного разу більше не снилася, я навіть забула про неї. А сьогодні знову всю ніч: «Зазирни в підвал, зазирни в підвал!»
— І зазирнула?
— Ти що, здуріла? У нас же підвалу немає, тільки льох. Мені що, через якийсь дурний сон бігати, підвали шукати?
— Та хіба ж ти не розумієш? — Тетянка страшенно розхвилювалася. — Якщо ти відьма, то твої сни — не прості!
— Ага, а якщо мені потім наснився Богдан з коробкою, а в ній — півторта-морозива, то це теж, мабуть, не просто так! Це мені морозива хочеться! Мені його завжди хочеться!
— Привіт, дівчатка! — Богдан, що трохи припізнився, влетів у хвіртку. — Учора в батьків знов були гості. Погляньте, що я в холодильнику знайшов!
Ірка ошелешено витріщилась на круглу прозору коробку, яку хлопчак тримав у руках. У коробці був торт. Торт-морозиво. Рівно половина.
— Агов, ви чого? — здивувався Богдан, приглядаючись до облич подружок. — Морозиво! — для переконливості він потряс тортом, не розуміючи, чому вони дивляться на таку смачну річ із майже містичним жахом.
— Ми бачимо, що морозиво, — процідила крізь зуби Тетянка й одразу ж закричала: — Ану мерщій шукати підвал, сновидиця ти наша!
— Може, спочатку торт? — жалібно попрохала Ірка. — Адже розтане!
— Я тобі покажу торт!
— На фіга його показувати, його й так видно! Давайте ліпше їсти! — заперечив здивований Богдан, але дівчатка, не слухаючи його, уже бігли до будинку.
— Бабусю! Бабусю! — Ірка спинилася біля входу до вітальні.
— Отстань, Яринко, тут кіно дуже хароше, — відмахнулася бабуся, не відриваючись від телевізора.
— Це терміново, бабусю. У нас… — вона з жалем подивилася на коробку в Богданових руках і тихенько додала: — У нас торт тане.
— Ну, взагалі-то, його можна знову в холодильник запхати, — запропонував хлопчак, а Тетянка підштовхнула Ірку в спину:
— Про справу питай!
— Та що там питати, доки кіно не закінчиться, вона навіть не озирнеться, — гмукнула Ірка, але все-таки поцікавилась: — Ба, а в нас у будинку підвал є?