Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років

Отримавши повноваження білоруського полковника, Нечай діє швидко та рішуче. Насамперед він припиняє виведення українських залог із Могильовського повіту, звідки російське командування почало витісняти їх після смерті Золотаренка. Навіть більше, силою змушує царські війська покинути підвладні йому території. І вже в січні 1656 р. царські воєводи інформують Москву, що «по присылке полковника Йвана Нечая» козаки з Кричева та Чаусів нападають на шляхетські маєтності й царських ратних людей, б'ють їх, грабують і чинять «всякое разоренье». Крім того, воєводи скаржились, полковник заохочує місцеве населення до покозачення, через що «многие места запустели». Могильовський воєвода бідкався, що Нечай витіснив із Могильовського повіту всі російські залоги, після чого розмістив там своїх козаків, зволівши місцевому населенню не виконувати жодних наказів царських воєвод. Смоленський воєвода в свою чергу доносив, що козацький полковник відмовляється вивести свої залоги з Мстиславського, Горського, Дубровенського, Шкловського та Копинського повітів.

Діяльність Нечая в Білорусі, зрозуміло, викликає неабияку тривогу в Москві. Особливе роздратування царського уряду спричинила заява козацького полковника щодо його «пановання» в Білій Русі. При перекладі «з білоруского письма» фразу було трансформовано в «государствование», і Москва розцінила таку лексему як виклик владі царя, адже «на всей Великой и Малой и Белой Руси, — як було сказано в грамоті Олексія Михайловича, — по милости Божей государствуем и пишимся государем мы, великий государ».

Тим часом ситуація в Білорусі об'єктивно сприяла зміцненню тут симпатій до козацтва. Справа в тому, що вже на початку бойових операцій у Білорусі, 30 липня 1654 р. цар законодавчо санкціонував переведення захоплених на Литовсько-Білоруському фронті полонених у підданство до російських поміщиків. Роком пізніше патріарх Московський Никон писав про намір царя поселити на своїх обезлюднених ще в так звану Смуту російських землях аж 300 тисяч полонених білорусів. І справді узаконене полювання на людей у Білорусі в цей час набрало таких неймовірних масштабів, що, скажімо, один тільки воєвода Роман Бабарикін у містечку Білому (до слова, розташованому не на католицькій чи уніатській, а на переважно православній Смоленщині!) взяв «с посаду к себе неволею ж семей з двадцать, а проголовно будет с женами и з детьми блиско за двести человек». Жвава торгівля живим товаром сприяла формуванню певного прейскуранта цін. Так, згідно з інформацією історичних джерел, вартість захопленого царськими ратниками білоруського селянина чи міщанина коливалася від 3 до 5 рублів.

Жорсткий окупаційний режим російських військ у Білорусі, насильницьке переселення місцевих селян і ремісників до Росії, примусові реквізиції та розорення господарства краю викликали тут поширення антимосковських настроїв, активізацію партизанського руху (його учасників воєводи називали «шишами», «ворогами», «изменниками»).

Незважаючи на тиск з боку Москви, з початком 1657 р. білоруський полковник мобілізує всі наявні в нього сили на взяття фортеці Старий Бихов, яка впродовж двох років успішно відбивала наступ як військ наказного гетьмана Івана Золотаренка, так і царських воєвод. Після чергового безуспішного штурму та одинадцяти тижнів облоги російськими військами на чолі з воєводою Хованським Нечай надійно перекриває комунікації противникові, чим врешті-решт змушує захисників Старого Бихова капітулювати.

Тринадцятого березня Хмельницький з неприхованою радістю сповістив Москву про цей тріумф свого полковника. Прагнучи хоч якось пом'якшити негативне враження московського керівництва від цієї звістки, гетьман не втомлювався наголошувати, що жителі міста «присягнули на ім'я Вашої Царської Величності піддалися», щоправда тут же уточнював, що биховляни мають усе ж залишитися при Війську Запорозькім... А тим часом, окрилений успіхом під Старим Биховом, Нечай ще більше активізує свою діяльність. Наступник могильовського воєводи Хованського Іван Бутурлін, якого відкликали з Білорусі — скоріше за все, через прорахунки при штурмі та облозі Старого Бихова, що й принесло успіх українському війську, — доносив у ставку Олексія Михайловича про нові прояви самоуправства з боку козацького полковника: він, мовляв, зганяє царські залоги, ставлячи натомість козацькі; його сотники записують — часто навіть силоміць — білоруських селян у козаки, чим завдають немалих збитків місцевій шляхті, яка склала присягу російському монархові; Нечай хоче, на противагу Могильову, який має царське підданство, заснувати козацький Новий Могильов у Лупулові. Крім того, Бутурлін доносив, що полковник вимагає від нього вивести свою залогу з Дашкова, погрожуючи, що інакше розгромить царських людей і битиметься з ними як із ворожою стороною.