Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
Ернест просто обожнював запитання на кшталт: «Як довго ви працювали над книгою?», «Чи описані в ній реальні випадки, а якщо так, то як щодо конфіденційності?», «Про що буде ваша наступна книга?», «Наскільки ефективною є психотерапія, коли йдеться про переживання втрати?» Запитання щодо ефективності терапії зазвичай лунали з вуст тих, хто нещодавно зіткнувся із втратою, тож Ернест намагався відповідати на них максимально делікатно. Зокрема зауважував, що втрата має певні межі — люди, які її переживають, здебільшого повертаються до нормального життя як із терапією, так і без неї. Доказів на користь того, що ті, хто звернувся по допомогу до психотерапевта, вже за рік почуваються краще, аніж ті, хто цього не зробив, не існує. Утім, аби не принижувати значущості терапії, Ернест похапцем додав, що вона може зробити перший рік після втрати менш болісним, і на користь цього є докази. А ще є незаперечні докази на користь того, що терапія ефективна для людей, які пізнали втрату і страждають від сильного відчуття провини чи люті.
Запитання були банальними і ввічливими — більшого від публіки Пало-Альто він і не чекав. Разючий контраст, якщо згадати Берклі: там слухачі засипали його зухвалими й дратівливими запитаннями. Ернест кинув оком на свій годинник, жестом показав ведучій вечора, що виступ завершено, закрив теку з нотатками й сів. Після формальної подяки від власника книжкової крамниці, зал вибухнув оплесками. Ернеста оточили шанувальники з книжками. Підписуючи кожну книжку, він доброзичливо всміхався. Можливо, він дав волю фантазії, але скидалося на те, що кілька симпатичних жінок дивилися на нього з неабияким зацікавленням, затримуючи свій погляд на кілька зайвих секунд. Утім, він на це не реагував: на нього чекала Нен Карлін.
Натовп поступово розсмоктувався. Нарешті Ернест міг повернутися до Нен. І як воно буде? Запропонувати їй випити капучино в кав’ярні крамниці? Чи обрати місце, де не так людно? Чи просто перекинутися кількома фразами тут, у книжковій крамниці, а потім узагалі про все це забути? Що робити? Серце знову закалатало у грудях. Він роззирнувся — де ж вона?
Ернест закрив свій портфель і кинувся шукати її по крамниці. Однак Нен ніде не було. Він знову зазирнув до читального залу. Той був порожній, і тільки на стільці Нен незворушно сиділа жінка — сувора, струнка, з коротким кучерявим волоссям і пронизливим злим поглядом. Попри це, Ернест спробував упіймати її погляд. Та вона знову відвела очі.
Розділ 4
Пацієнт скасував їхню зустріч в останню хвилину, тож у лікаря Маршала Стрейдера з’явилася вільна година перед щотижневим сеансом супервізії з Ернестом Лешем. Скасована зустріч трохи його спантеличила. Його непокоїло те, наскільки сильно опирався пацієнт: Маршал ані на мить не повірив у його неправдоподібне виправдання — відрядження, але вільному часу зрадів. До того ж гроші він отримає — обов’язково випише пацієнтові чек за сеанс, і байдуже, які в нього виправдання.
Маршал зробив кілька дзвінків, відповів на листи, а тоді вийшов на невеличку веранду, щоб полити чотири бонсаї на дерев’яній поличці за вікном: снігову троянду з напрочуд витонченим корінням, яке виступало над землею (якийсь педантичний садівник посадив її так, щоб вона обплітала корінням камінь, а чотири роки по тому акуратно його прибрав); вузлувату сосну — їй було щонайменше шістдесят років; невеличкий гайок із дев’яти кленів і ялівець. Його дружина Ширлі всю неділю допомагала йому формувати крону ялівця — тепер він виглядав інакше, мов той чотирирічний хлопчик після першої «справжньої» стрижки. Вони обрізали всі паростки з нижніх частин основних гілок, що росли навпроти одна одної, ампутували «білу ворону» — гілку, що витикалася вперед, і сформували крону у вигляді симпатичного нерівностороннього трикутника.
А тоді Маршал узявся до справи, що давала йому неабияке задоволення: відкрив сторінку з фондовими таблицями у «Wall Street Journal» та дістав зі свого гаманця два пристрої завбільшки з кредитну картку, що допомагали йому рахувати прибутки: збільшувальне скло, щоб читати ринкові ціни, надруковані дрібним шрифтом, і калькулятор на сонячній батарейці. Учора обсяг торгівлі на ринку був незначний. Жодних рухів, окрім хіба що його найбільшої інвестиції в «Silicon Valley Bank», чиї акції він придбав за порадою колишнього пацієнта, — вони піднялися вгору на один і вісім. Зважаючи на те, що йому належало півтори тисячі акцій, прибуток виріс до сімнадцяти сотень доларів. Він підняв голову від фондових таблиць і усміхнувся. Життя прекрасне.