Крабат
- Автор: Пройслер Отфрид
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-196-2
- Переводчик: Владимир Василюк
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Крабат». Краткое содержание книги:
«Крабат» — кращий твір Отфріда Пройслера — одного із найпопулярніших сучасних німецьких письменників.
— Будьте м'якосердими! — остеріг хлопців Ганцо. — Не забувайте, що він дуже худий!
— Худий чи тлустий, байдуже, — засміявся Андруш, — адже мірошниченко не якийсь там кравчик! Він повинен витримувати все! Братове, я правду кажу?
Вітка м'яли, викачували у борошенниці, бо того вимагав мірошницький звичай, але не так довго, як Крабата минулого року. Андруш припинив ритуал, Петар зняв мішка, Сташко посипав голову рудого мукою. Ще його на руках підкинули тричі й спіймали. Потім випили за здоров'я Вітка вина.
Воно було не гірше за торішнє. Проте веселилися хлопці не так буйно, як того разу. Усе через Мертена. Він, як і перше, мовчав увесь день: коли їли, коли працювали і коли «перемелювали» Вітка. Присів на краю борошенниці, байдужий, похмурий, незворушний.
— Гей! — крикнув Лишко. — Чого сидиш, наче тебе мішком з-за рогу прибили! — Сміючись, він простягнув Мертенові дзбан вина. — Випий до дна! Ти нас своїм кислим виглядом уже допік!
Мертен підвівся й мовчки вдарив по дзбану, розлив вино. Обидва, наче півні, стояли, налаштовані кинутися один одного. Мірошниченки затамували подих. Запала мертва тиша.
Раптом у коридорі пролунали кроки — слабкі, нерішучі. Вони наближалися. Усі, навіть Мертен із Лишком, подивилися на двері.
Крабат, що стояв найближче, відчинив їх.
На порозі з'явився Лобош. Він був у самій сорочці, вкрившись покривалом.
— Це ти, царю маврів?
— Я… Я! Я боюся! Мені самому там, на горищі, страшно. Хіба вам іще не хочеться спати?
На крилах
Ох і цей Лобош! Усім від першого дня до душі припав. Навіть Мертенові, хоча той це виражав не словами — то головою кивне, то привітно гляне чи рукою змахне.
З іншими Мертен, як і перше, був безмовним, замкненим у собі. Машинально виконував свою роботу, не перечив ні старшому мірошниченкові, ні Майстрові, покірно робив те, що йому наказували. Навіть під час занять у п'ятницю, коли Майстер, прочитавши уривок із Чаклунської книги, велів йому повторити, Мертен затято мовчав. Проте Майстер сприймав це спокійно. «Ви ж знаєте, — нагадував він, — вивчення таємних наук — справа добровільна. А тому мені байдуже, чи ви їх опануєте, чи ні».
У Крабата душа боліла за Мертена. Він відчував, що мусить поговорити з ним. Якось трапилося так, що він, Петар і Мертен перегортали зерно на току. Тільки-но стали до роботи, як прийшов Ганцо і забрав Петара порати коней.
— Поки що працюйте вдвох, — сказав він. — А якщо котрийсь звільниться, одразу пришлю його до вас.
— Гаразд, — сказав Крабат.
Він почекав, коли Ганцо з Петаром підуть і зачинять за собою двері. Поставивши в кутку лопату, він підійшов до Мертена й поклав йому на плече руку.
— Знаєш, що мені колись Міхал сказав?
Мертен запитально подивився йому в очі.
— Мертві завжди мертві. Він казав мені це двічі. Коли вдруге казав, додав: хто в млині помирає, того забувають, наче його на світі не було. Щоб інші могли жити — бо вони мусять жити.
Мертен його вислухав спокійно. Потім зняв Крабатову руку зі свого плеча й мовчки взявся за роботу.
Крабат не знаходив собі ради. Як Мертенові допомогти? Як до нього підступитися? Тонда, напевно, щось порадив би, та й Міхал теж.
Добре, що хоч Лобош у нього є! Хлопчині нітрохи не легше, ніж було його попередникам-новачкам, але якби не він, Крабат, то навряд чи цар маврів попервах витерпів би.
Крабат, хоч і нечасто, але щоразу, як тільки мав нагоду, наче ненароком, опинявся біля Лобоша, коли той працював. Щоби перемовитися кількома словами і, як це робив Тонда, покласти йому на плече руку й додати нових сил. І, як Тонда, остерігав:
— Тільки не показуй, що тобі полегшало. Бережися, щоби Майстер не помітив. Та й Лишко, він йому все виказує.
— Хіба заборонено допомагати? Що тобі буде, коли хтось узнає?
— Нехай це тебе не обходить. Головне, щоб ти сам себе не виказав!
Лобош, хоч і малий, але, на диво, метикуватий. Він уміло вдавав, що йому препогано, охав, стогнав, і всі тому вірили. Повечерявши і вставши з-за столу, він ледве плентався горішніми сходами до спальні. Снідати з'являвся вкрай знеможений, здавалося, ось-ось упаде з лави.
Як бачимо, Лобош був не тільки кмітливий, а й чудовий актор. Якось Крабат зустрів його за млином — Лобош сколював кригу.
— Хочу тебе спитати, — нерішуче почав малий. — Відповіси?
— Якщо зможу!
— Ти ось допомагаєш мені, відколи я тут у млині. Допомагаєш і водночас боїшся, щоби Майстер не довідався, бо тоді тобі перепаде на горіхи. Чи не так?