Світло чорної свічки

«Двом на одному мегарі не наздогнати мене»,— подумав Лауренц, сідаючи у сідло. Їдучи далі, він час од часу оглядався.

Збігла ще година. Позаду ніхто не з'являвся. Піщане море наче проковтнуло переслідувачів. Лауренц був певен, що нарешті відв'язався від бороданевих людей. Та якби він зіскочив з мегарі зразу ж за схилом дюни і вернувся на кілька кроків, то розгадав би хитрість туарега, що, залишивши товариша, потай переслідував його назирці.

Араб з каравану бороданя тримався південніше на один кілометр. Хребет дюни він квапливо перетинав лише тоді, коли втікач спускався в улоговину.

Сполохані пелехаті кози щодуху дременули у пальмові кущі, віддалік зупинилися і сторожко водили очима за вершником.

Лауренц тепер їхав за своєю тінню. Подолавши великий гак, він дістався до оазису з північного сходу. Так було безпечніше. Він припускав, що легіонери передовсім спрямують свою увагу на південь, куди втік караван. Утікач вирішив зачекати біля пальмового гаю, коли посутеніє, а тоді непомітно пробратися в будинок крамаря, зокрема в його крамницю. Але невдовзі він змінив свій план, помітивши на піску свіжі сліди автомобіля. Добре роздивившись їх, він дійшов висновку, що легіонери покинули оазис.

Мегарі нюхом відчув, що поблизу є вода. Лауренц стримував його. Поклавши руку на колодочку пістолета, він неквапно попрямував до першої хижки. Крамаря утікач не боявся. З ним він упорається вмить.

За хижкою закудкудакали кури. Коли поміж стрункими пальмами завиднів мурований дім, Лауренц помітив кількох жителів оазису. Це були чотири жінки. Вони наближалися до нього, несучи на головах здоровенні в'язки пальмового пагіння. Їхні обличчя були відкриті. Почувши запах зелені, мегарі рвучко гребонув копитом і хрипко закричав.

Жінки, що побачили чужинця ще здалеку, тільки тепер зупинилися. Вони позирали на нього темними очима й перешіптувалися. Враз одна з жінок несміливо підійшла ближче, боязко поклала свою в'язку перед мегарі й заквапилась назад.

Верблюд відразу заходився перетирати міцними зубами соковите пагіння. Лауренц подивився услід жінкам, що відходили не оглядаючись, і враз відчув себе безпорадним; мегарі неможливо було зрушити з місця. Довелося йому злізти й забрати пашу на сідло. Рушив далі. Неподалік мурованого будинку він прив'язав верблюда до стовпа і кинув йому почату в'язку пагіння.

Двері до крамаревого будинку були напіввідчинені. Лауренц увійшов до першої кімнати і враз затамував подих. Ніби десь поблизу застогнала людина. Тримаючи напоготові пістолета, він крадькома підступив до дверей суміжної кімнати. Ні, він не помилявся. Цілком виразно почувся людський стогін, потім хтось вигукнув прокльон, знайомий йому ще з Ель Параїсо: «Келб ібн ел келб! — Ти, собако, собачий сину!»

Швидкі кроки, щось загуркотіло, ніби упав стілець, брязнуло розбите скло. Скидалося на те, що в приміщенні, де стояла рація, зчепилося двоє. По хвилі долинули глухий удар, протяжний видих.