Кишеня, повна жита
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4009-4 (fb2)
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Кишеня, повна жита». Краткое содержание книги:
— І хтось познімав їх звідти й поклав на стіл містера Фортеск’ю?
— Так.
— Ви бачите якийсь глузд у цьому — якусь аналогію з якимись подіями?
Мері похитала головою.
— Не думаю.
— Як містер Фортеск’ю сприйняв ту витівку? Він розгнівався?
— Природно, він розгнівався.
— Але не можна сказати, щоб це дуже зіпсувало йому настрій?
— Чесно кажучи, я не пам’ятаю.
— Зрозуміло, — сказав інспектор Ніл.
Більше він не сказав нічого. Мері Дав знову обернулася, але йому здалося, що цього разу вона пішла геть якось неохоче, ніби їй дуже кортіло довідатися, що в нього на думці. Насправді інспектор Ніл відчував невдячне роздратування, думаючи про міс Марпл. Вона запропонувала йому подумати про дроздів, і дрозди, схоже, справді мали якийсь стосунок до цієї справи. Хай і не двадцять п’ять, а все ж таки. Вони залишаються якимсь символом.
Ця подія сталася давно, ще минулого літа, і яким чином вона стосувалася сьогоднішніх подій, інспектор Ніл не мав найменшого уявлення. Він не дозволить, щоб ця містика чорних дроздів відвернула його увагу від логічного й тверезого розслідування вбивства, яке холоднокровно здійснив убивця, що мислив тверезо й мав перед собою тверезу мету, але відтепер йому доведеться приймати до уваги і якісь фантастичні аспекти справи, яку він розслідує.
Розділ п’ятнадцятий
— Пробачте, міс Фортеск’ю, що я турбую вас знову, але я хочу цілком прояснити деякі подробиці справи. Наскільки нам відомо, ви були останньою людиною, — чи передостанньою, — яка бачила місіс Фортеск’ю живою. Було приблизно двадцять хвилин на шосту, коли ви покинули бібліотеку?
— Десь так, — підтвердила Ілейн. — Дуже точно я сказати не можу. — Вона додала, ніби захищаючись від звинувачення: — Людина дивиться на годинник не так часто.
— Ні, звичайно ж, ні. Протягом того часу, коли ви були сам на сам із місіс Фортеск’ю, про що ви розмовляли?
— Хіба має якесь значення те, про що ми розмовляли?
— Мабуть, що ні, — сказав інспектор Ніл, — але ви можете дати мені певний ключ до того, що було на думці в місіс Фортеск’ю.
— Хочете сказати — ви думаєте, вона сама себе отруїла?
Інспектор Ніл відчув полегкість у тоні її голосу. Звичайно, для родини таке припущення було б дуже зручним. Проте інспектор Ніл ані на мить не повірив би в нього. Адель Фортеск’ю не належала до жінок, схильних до самогубства. Навіть якби вона отруїла свого чоловіка й відчувала, що її злочин от-от розкриють, їй би не спало на думку — він був переконаний — накласти на себе руки. Вона не сумнівалася б у тому, що навіть якби її судили за вбивство, то, безперечно, виправдали б. Він, проте, не дуже здивувався, що Ілейн Фортеск’ю розуміє ситуацію саме так. Що ж, обговоримо й цю гіпотезу, так він подумав. Тому сказав, не надто згрішивши проти істини:
— Такої можливості, міс Фортеск’ю, виключати не слід. Тоді, можливо, ви все-таки розповісте мені, про що ж була ваша розмова?
— Як вам сказати… Насправді ми говорили про справи, що стосувалися мене… — сказала Ілейн і замовкла, вагаючись.
— А ваші справи… — і він замовк, заохочуючи її до подальшої розмови приязною усмішкою.
— Я маю друга, який щойно приїхав у цю місцевість, і запитала Адель, чи не має вона якихось заперечень, якщо я запропоную йому оселитися в нашому домі.
— Он як. І що то за друг?
— Це містер Джералд Райт. Він шкільний учитель. Він зупинився в готелі «Гольф».
— То він, можливо, ваш дуже близький друг?
Інспектор Ніл подивився на неї поглядом добродушного дядька, який набавив йому років п’ятнадцять віку.
— То, можливо, незабаром ми почуємо цікаве повідомлення про шлюб?
Він відчув майже докори сумління, коли побачив, як дівчина зробила незграбний рух рукою й густо почервоніла. Не випадало сумніватися, що вона закохана в того Джералда.
— Ми з ним не заручені і, звичайно, ми не можемо оголосити про це тепер, але… знаєте… я думаю, що так… ми хочемо одружитися.
— Я вас вітаю, — люб’язно промовив інспектор Ніл. — Містер Райт, ви кажете, зупинився в готелі «Гольф»? Скільки часу він уже там живе?
— Я надіслала йому телеграму, коли помер батько.