Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Гносеологічний парадокс прадавніх народів можна здолати лише одним шляхом: припустити, що існує «неймовірне», а саме — теоретичні і прикладні знання найвищого ґатунку їм повідомлено у готовому вигляді. Хто повідомив? Звідки?
Власне кажучи, за античності так і вважалося: знання не здобуваються під час спостережень і доведень, не перевіряються на практиці, а йдуть «від Бога», черпаються у готовому вигляді з «богонатхненних книг». Причому, чим давніше джерело, тим воно вагоміше. Платон відверто тлумачить пізнання як «спогади душі». В доантичні часи було ясно як день: знання йшли від жерців, котрі «напряму» контактували з небом. Ці знання не могли народитися з тогочасної практики, та й непотрібні вони були матеріальному виробництву.
Як відомо, численні автори мало не всю астрономію найдавніших народів виводять із потреби визначати строки повеней і польових робіт, мало не всю геометрію й алгебру — з необхідності розподіляти земельні угіддя, обчислювати податки з населення, поголів'я худоби. Це, м'яко кажучи, спрощений підхід. Щоб визначити строки польових робіт і повеней, не треба знати, скільки триває за місячним календарем місяць з точністю до 0,9 секунди і сонячний рік — з точністю до 0,4 секунди. Що ж до майя, котрі жили на території сучасної Мексики, то в них узагалі не було відчутних паводків.
Посилюється загальний інтерес до попередників індоєвропейських народів, що жили у VII—ІІІ тисячоліттях до н. е., а надто до тих, котрі заснували такі цивілізації, що ними заінтриговані не лише фахівці, а й широкий загал освічених людей в усьому світі. Мова йде про етрусків, шумерів, друїдів, мідійців, єгиптян, арамеїв, халдеїв, ефіопів, фінікійців, протосемітів, протоіндійців і дуже схожих на них, але пізніших — майя, інків, ацтеків, ольмеків та інших. Тепер до цих цивілізацій приєднують також Трипілля і Аркаїм. Найсерйозніші дослідники наголошують на дивовижній схожості найдавніших цивілізацій, розкиданих по всій земній кулі, в галузях економіки, соціальній сфері (так званий «азіатський спосіб виробництва»), в культурі, звичаях, міфології, а також відзначають їх таємниче минуле. Хронологія цих народів вельми приблизна: загадковими залишаються їх витоки і в ряді випадків — їх зникнення.
Величні і загадкові цивілізації вражають нас достоту винятковим, «надприродним» розвитком суспільного інтелекту, неймовірним для тих часів рівнем наукових знань, мистецтва, моралі, інтенсивністю духовного життя. І це — за умов примітивної, «дитячої» технології (пізній неоліт та бронзовий вік), гранично низької продуктивності праці, незрілих (а може, це тільки нам здається) суспільних відносин. Але все стає зрозумілим, якщо брати до уваги їх контакти з аріями.
З нашого «космічного» віку ми бачимо, що життєва енергія давніх єгиптян, шумерів, етрусків, протоіндійців, майя, інків виплеснулася назовні у вигляді колосального духовного (інформаційного) вибуху так само потужно, як енергія давніх монголів у вигляді жорстоких завоювань у підмісячному світі. То були держави-легенди, спалахи у темряві, а точніше, навіть не спалахи, а яскраві факели, що не згасали подеколи впродовж століть у «доісторичному» світі, зануреному у морок.
Загадковість ряду прадавніх цивілізацій не слід пояснювати лише недостатністю інформації, зокрема археологічних даних. Більше того, нагромадження відомостей нерідко посилює наше здивування з приводу окремих сторін життя цих «не по-дитячому» розвинених дітей.
Найясхравіший парадокс доеллінських народів — економіка. Бронзовий вік. Примітивні знаряддя праці, бракує чітко окреслених класових стосунків між рабовласниками і рабами. Суспільство однією ногою стоїть у первіснообщинному ладі. Відомо, що за цих умов енергія народу майже повністю витрачалася на добування примітивним способом їжі й виготовлення знарядь виробництва.
Але на такому фоні в Єгипті стале можливим те, що, либонь, не можна було зробити навіть у XVІІІ—XIX століттях, коли продуктивність праці зросла у тисячі разів, а саме: відволікти від матеріального виробництва, від «земних потреб» сотні тисяч чоловік працездатного населення й кинути їх на спорудження пірамід. Населених Єгипту за часів фараонів становило приблизно один-півтора мільйона чоловік. Воно було дуже молоде за нашими уявленнями, позаях середня тривалість життя, очевидно, не перевищувала 20 років. Отже, майже половина людей перебувала у незрілому віці. Якщо взяти до уваги, що у спрудженні деяких пірамід було зайнято до 100 тисяч чоловік і будівництво тривало по 10–20 років, то неважко припустити, що значна частина чоловічого населення країни на десятки років відволікалася від корисної у нашому розумнінні праці. Як же витримувала економічна машина тих часів таке перевантаження? За п'ять тисяч літ ми так і не перевершили рекорд єгиптян у будівництві гігантських споруд. Що ж до доколумбових народів Америки, то в них, наприклад, у ольмеків, ще більш трудомісткі, ніж єгипетські піраміди, споруди.