Вирвані сторінки з автобіографії
- Автор: Матиос Мария Васильевна
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: ЛА «Піраміда»
- ISBN: 978-966-441-176-6
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Вирвані сторінки з автобіографії». Краткое содержание книги:
Книга-дайджест «населена» багатьма відомими і невідомими людьми і подіями, які й складають історичну, психологічну, ідеологічну, культурну та побутову мозаїку українського життя перетину XX і XXI століть. Недаремно сама письменниця називає «Вирвані сторінки...» «не просто автобіографією, а стовідсотковою книгою про сучасність і сучасників».
Хутір Околена, де збавила свої роки і ноги мама, уже зробилося селом на хуторі. Там 1992 року є 73 двори, 34 дітей і 7,14 кюрі пост чорнобильської радіації на квадратний кілометр. За показниками - це четверте місце в області після Кисилева, Борівців і Шишківців. Околена - як пуповиною - зв'язана з Ямами. Хутір Ями - певно, батьківщина якогось потужного метеорита, що впав сюди і зачерпнув землі між горами рівно настільки, аби там могли поселитися люди. Той, хто хотів раніше дихнути природою й екзотикою, вибирався на малини і гриби в Ями. Після Околени цей хутір по радіаційній забрудненості іде першим: 5,87 кюрі на квадратний кілометр. Ось вам і Путильщина. Батьківщина Федьковича. Вже не дивуюся, що і земля, і люди - наче суціль наврочені. Як каже моя бабця Гафія, «підзахарені»...
Але, певно, всі мольфарі, відьмаки і відьми разом узяті безсилі перед отим каліцтвом, що прийшло сюди, в зелену і солодку мою Буковину, в сороковому році. І не питайте, що стало з людьми, що вони тепер робити коло землі не хочуть. Може, де й не хочуть. Але не тут, де навесні в селянина від роботи нігті ламаються, де хати кращі від шкіл і палаців.
ЗЕМЛЯ - ЗАВЖДИ БОЙОВИЩЕ
Здається, на цьому клаптику колгоспної землі над потоком каміння більше, ніж насіння. А ні, Д. побила сусідку О. за тих 30 соток, які несправедливо поділила сільрада між обома бажаючими. О. «відлежується» в лікарні. Її родичі між собою поговорюють, що їх так багато, що їм варто лише Д. «пощипати» - і з неї мало що лишиться. Чим не сюжет для Кобилянської?
...Не знаю, чи годен втихомирити земельні пристрасті на Буковині і в Галичині отой закон що схожий на дишло? Бо скарги течуть ріками з сіл - до Президента. Від Президента - в села, д земля тріскає від нетерпіння відчути на собі ласку непримусову, турботу не з-під палиці.
На перше квітня 1992 року у Чернівецькій області було зафіксовано 499 таких, хто захотів займатися фермерським господарством і 3932, - що хотіли би взяти землю в обробіток. Не знаю, хто і на яких рахівницях рахував ці цифри, однак знаю, що тільки у Клішківцях Хотинського району 3 квітня 1992 року в сільраді лежало 1028 заяв на збільшення присадибних ділянок до півгектара.
...І ТРОХИ БЕЛЕТРИСТИКИ
...Розказував мені один немолодий уже, але ще моторний дідок, як «заохочували» до повоєнних новостворюваних колгоспів не таких вже й наївних у житті буковинців.
«Отако кликали людей до сільради, як румуни колись до жандармської дільниці. А там на столі лежало дві папки. По сільраді ходив воєнний чоловік і вказівним пальцем тицяв у свіжоструганий і непокритий стіл: «У цій папці записуються до Сибіру, а в цій - до колгоспу...» Скажи мені, донцю, що мав діяти я, учорашній ґазда з десятьма гектарами землі, відібраними без моєї волі, коли вже перша партія соціалістів, цараністів, комуністів і просто ґаздів направилася в Сибір ще в 41-му, якраз за тиждень до війни?! Але я був ґаздою. І моя вчорашня полонина дивилася на мене нескошеною травою. Мій ліс шумів до мене незрубаними смереками. Моя земля стогнала неораною і по Юрієві. І я записався до колгоспу. Не забудь, що я був хитрим буковинцем і знав, що друга партія поїздів до Сибіру вже чистить свої колеса...
Мене зробили фундатором колгоспу, до якого я пішов понад свою волю... Мене кликали в президію, де я згорав від устиду поміж челяді в галстуках і чорних піджаках. У них були круглі мозолі на животах і добірна «мать», а у мене - одна, у квадратик, святошна сорочка і ціле поле мозолів на руках. Мене не забували нагороджувати грамотами і медалями при начальстві, а за роботою не забували покрикувати, так, як би я і з медалями був у наймах. А я був чоловік робітний. Але не був далі ґаздою. Ти розумієш? Не був господарем, бо мені не позволено було тримати пару бичків чи дробу (овець. - М.М.), коня або косити полонинську траву для своєї маржини. А траву десь у жовтні громадили сільські учителі з дітьми. Мені не позволено було нормально, без махінацій і обману свобідно! - возити грушки чи горіхи зі свого саду на Урал чи у Прибалтику. Бо то був нетрудовий дохід. А я би сказав, що то все були трудові недоходи. Отак і дожилися...
Кажеш, тепер трохи інакше? Ага, інакше: шлею трохи попустили - бери, діду, землю в оренду.