Вирвані сторінки з автобіографії

Це таке, якби казали: женися, діду, але не навсігди, а лиш на трошки, зичимо тобі жінку, але потому маєш її вернути такою, як узяв. Ну, а ти подумай: раз не твоя, позичена, - то ти так і обходитися будеш з нею, як із позиченою. Як із сливи, витиснеш усі соки. Оце така є і оренда. А там і «гайдуки» знайдуться (це дід так начальників від землі - бригадирів - називає). Ні, поки земля не моя навіки - я на ній, як злодій».

...Скільки ще лишилося, таких дідів на Буковині?

Ті, хто пише заяви про збільшення своїх земельних наділів, уже не хочуть бути злодіями. Але закони такі, що не можуть зрозуміти господарів чи бажаючих бути такими. Господарі ж не можуть зрозуміти законів, які зв'язують руки і женуть подалі від землі.

Господар не в змозі зрозуміти, чому, як каже Василь Фуга з Хотина, «коли нас грабували - було кому і було законно. І усі конституції були на їхньому боці». Тепер же, коли страх, що є не порадником, а зрадником, поволі виповзає із закутків душі селянина, як з останньої криївки, новітні безчесні закони знову окільцьовують цю душу і роблять її зневіреною ще більше. Бо коли я хочу робити, а мені не дають, я потрапляю у безвихідь. У безвиході я озлоблююся і стаю непоступливою, як Колтонюк, або агресивною, як Д., що побила свою сусідку.

Чому ми в такому разі заокруглюємо очі від подиву і невдоволення, коли чуємо про пристрасті «навколо отієї гарної..., живої і свіжої, шкода лиш, що не говорить» землі-годувальниці, землі-самодержиці життя?... Ті, хто чинить із нами не по совісті, але начебто за законом, не є залежними від людей. Але ще великий Робесп'єр помітив, що «той, хто не залежить від людей, одразу стає незалежним від своїх обов'язків, а безкарність - це мамка і нянька злочину, і коли урядовець не знає страху, народ завжди в рабстві».