Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Гадаю, що зайвими є аргументи, покликані заперечити помилкову тезу, якщо її психологічні джерела стають зрозумілими за докладнішого погляду на неї. Пов'язування наших прізвищ і творчості зумовлене певними випадковими збігами, себто відносною одночасністю виходу у світ, безцеремонністю у трактуванні конвенційної дійсності (яка в обох випадках має різні витоки), а особливо труднощами класифікації, спільними для обох явищ.
Таке спрягання наших прізвищ і творчості ілюзорним знаком рівності є, по суті справи, кривдним для нас обох, адже недооцінює істотної автономії та індивідуальності кожного з нас.
Бруно Шульц (Дрогобич)
[дата публікації: 19 VI 1938]
До Жоржа Розенберґа[248]
Шановний і Дорогий Пане!
Я зворушений Вашим чудовим подарунком, цінним для мене як свідчення пам'яті та Вашої вишуканої уваги. Сердечно Вам за нього дякую, як і за весь час, упродовж якого Ви жертвували мені так багато зі своєї індивідуальності, під чарівливістю якої я перебував протягом усього часу нашого спілкування. Зізнаюся, що та суміш витонченості й широти натури, дисциплінованості та свободи, незалежності й самоконтролю дуже мені імпонувала. Чар її був тим більшим, що засновувався на покладі добра, дуже стриманого й притримуваного на припоні. Прошу мені вибачити, що я безуспішно намагаюся проаналізувати справу, яка є однорідною, незводимою і не підлягає дефініції — individuum est ineffabile[249] — але то вже хвороблива звичка письменника, котрий мусить усе розкласти на елементи, обговорити, омовити, як, зрештою, ми омовлювали різні питання під час наших паризьких ночей і не уникали жодних суперечок, долаючи зі свободою вільних духів будь-які перепони, породжені двозначним, дражливими та соромними справами. То, зрештою, постулат гуманізму, гуманізація всього життєвого простору, аби щораз менше речей уникало світла думки та ухилялося від слова. Сказане є вже наполовину освоєним. Ще раз згадаю про легкість порозуміння, яке встановилося між нами від першої миті. Це зумовила певна товариськість у гуманізмі, спільна платформа гуманізму, що була нашим трампліном, нашим ресурсом і інстанцією, до якої апелювали наші думки.
Завдяки Вашій тактовності, яка також є еманацією вищого гуманізму, наші розмови ніколи не переступали певної зобов'язувальної об'єктивності. Будучи суто приватними, вони не ставали інтимними. Ми урвали їх задовго до того, як вони встигли досягти меж наших інтелектів, таким чином, щоб вони залишили певну спонуку та голод тривання. Гадаю, що ми зуміли би довго втриматися в тому стані напруги. Сподіваюся, що в мене ще буде змога подальшого розвитку тих стосунків, які так добре і цікаво заповідалися. Пані Марії[250] я ще не переповів нашої зустрічі, я заборгував їй відповідь на останнього листа. Дуже сердечно Вас вітаю і прошу й надалі не забувати.
Бруно Шульц
Дрогобич, 28 VIII 1938
Флоріянська 8[251]
P.S. Бачу, що, на жаль, занотував собі тільки номер Вашого телефону.
До Людвіка Ліля[252]
Дорогий і любий Пане!
Не тримайте на мене зла, що я виїхав із Парижа[253], не попрощавшись із Вами. Я здавна маю фобію перед сценами прощання й завше їх уникаю, як тільки можу. Я виїхав минулої п'ятниці вранці.
3 великою приємністю я відчував, що Ви обдаровуєте мене симпатією, що Ви охоче перебували в моєму товаристві. І я почувався добре й безпечно у Вас, хоча Ваш песимізм уділявся мені й інфікував мене смутком. Але то був якийсь лагідний і нешкідливий песимізм — радше статичний і світоглядний, аніж динамічний і афективний.
Я вже знову вдома, замкнений у малому й безпечному колі дрогобицького оточення. Починаю шкільну працю. Осінь, і повсюди цвітуть айстри й жоржини. Конче раджу Вам виїхати кудись у провінцію, бодай до Версалю. Палацу можете не оглядати, але містечко чарівне. Там би я хотів мешкати. Оселіться у французькій провінції, якщо Ви вже конче хочете бути у Франції та поблизу Парижа. Побачите, як там чудово. Мусить бути також дешевше, ніж у Парижі.
Чи Чарський[254] щось відписав на нашого листа? Як ні, то це дуже на нього схоже. Може б, Ви написали до Вінклера[255] на адресу Pionu — Warsz. Chmielna, 33[256].
248
Жорж (Ґреґуар) Розенберґ, відомий також як Ґреґорі Р. Маршак (1903—1984) — брат приятельки Шульца Марії Рей-Хазен. Мешкав у Польщі, Франції, Іспанії, Мексиці, помер у Парижі.
Ось уривки з його листа до мене, написаного з Парижа в 1965 р. (пор. лист Шульца до Романи Гальперн, № 110): «Я познайомився з Шульцом у Парижі [в серпні 1938 року — прим. Є.Ф.] завдяки сестрі М. Хазен, з котрою — я дуже цим тішуся — Ви тепер особисто листуєтеся. Я знаю, що він мав до неї д.[уже] інтенсивні почуття, а навіть захоплення, і що писав їй, наче «давно снив про існування таких жінок, як вона» і що «нарешті той сон утілився» […].
Шульцове перебування в Парижі було коротким, і ми не часто бачилися, позаяк я постійно був у роз'їздах. Але щоразу наш контакт був дуже близьким, і Шульц зостався в моїй пам'яті надзвичайно багатим інтелектом і чарівником слова, який допровадив мене на незвідані вершини психіки та людських мотивацій, а водночас у темні долішні кутки нашої чуттєвості. Він був несміливим, іноді перестрашеним, коли говорив про «жахливі комини в Лодзі», сповненим ніжності до жіночої сутності й дуже, дуже делікатним.
Ми провели один вечір у дуже вишуканому, знаному паризькому кабаре «Casanova» на Монмартрі […]. Шульц був дуже захоплений вродою, елегантністю та уборами жінок із «запаморочливими» декольте і не завжди усвідомлював «комерційний» підхід деяких панянок.
Він несміливо спитав мене, чи може погладити плече сусідки за нашим столом, яка виразно не мала нічого проти цього. Він був зворушений дотиком.
Я зрозумів, що він був рабом своїх фантазій і що він не був щасливою людиною. А як же він височів над нами усіма багатством духу, думки і своєї поезії».
249
Individuum est ineffabile (лат.) — одиничне (неподільне) годі виразити. — Прим. пер.
250
Марія Хазен — див. біографію у примітках до її листів до Шульца (у електронній версії — прим. 528).
251
Див. примітку 10 у листах Шульца до редакції «Sygnałów» (у електронній версії — прим. 184).
252
Людвик Ліль (1897—1957) — маляр, графік, есеїст, один із засновників львівської групи художників «Артес». У 1930-х роках перебрався до Парижа, де й помер після понад двадцятирічного проживання. Під час короткого перебування Шульца в Парижі в серпні 1938 року певний час гостив його в себе вдома. Три листи Шульца перебувають у власності сім'ї адресата у Франції.
253
Шульц виїхав із Парижа 26 серпня 1938 року.
254
Вацлав Чарський — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 190). Див. також лист Шульца № 59.
255
Конрад Вінклер (1882—1962) — маляр, теоретик і мистецький критик, один із засновників групи художників «Польські Формісти».
256
«Pion» — літературно-суспільний тижневик, який виходив у Варшаві в 1933—1939 роках.