Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

Без сумніву, ота мерехтлива амбівалентність, ота янусовість моєї істоти, залежна від того, чи бачу я пані докторову як власницю її ніг, чи її інтелекту, інтригує й дивує, манить до снування філософських узагальнень, метафізичної перспективи. Мені здається, що ми тут наче спіймали на гарячому одну із фундаментальних антиномій людської душі, наче натрапили на один із осцилюючих метафізичних вузлів життя.

Я не прихильник легких симпліфікацій, але перш ніж психологія докладніше вивчить ті проблеми, пропоную погодитися з тимчасовим поясненням, що наша сексуальність, разом із навколишньою ідеологічною аурою, належить до іншої епохи розвитку, ніж наш інтелект. Загалом, я вважаю, що наша психіка неоднорідна з огляду на міру розвитку різних сфер, і її антиномії та суперечності можна пояснити співіснуванням і перетином багатьох систем одночасно. В цьому й полягають витоки різноскерованості, що дезорієнтує наше мислення.

Я навмисно заступив на терен сексуальності, адже до її відокремлення, до провадження її справ із використанням окремого рахунку ми здавна звикли під тиском життєвої практики. У тому пункті багатошаровість нашої психіки особливо очевидна. Менш очевидна вона на площині загальних моральних, біологічних і товариських оцінок, і тут я вторгаюся до Твого найбільш властивого домену. Я знаю Твою особливу чутливість до цього аспекту, Твою, мало не патологічну (а отже, творчу), стурбованість. Це болісна точка, в якій Твоя перечуленість сягає зеніту, це Твоя Ахіллесова п'ята, яку Тобі свербить і кортить, як наче б Ти з тієї п'яти хотів викувати новий орган, якусь нову руку, чіпкішу, ніж інші. Спробуємо обмежити та виокремити оте особливо болісне й чутливе місце, спробуймо його локалізувати хірургічним шляхом, хоча воно поширюється та розгалужується навсібіч. Мені здається, що Тебе непокоїть і збиває з пантелику факт існування якогось неписаного кодексу вартостей, якоїсь анонімної мафії, якогось невловного для контролю consensus omnium. Поза офіційними цінностями, які ми визнаємо та сповідуємо, ховається якась неофіційна, але потужна змова, невловна й підпільна система — цинічна й аморальна, ірраціональна та глузлива. Та система (адже все це має абсолютні риси послідовної системи) вділяє свою санкцію невірності розпутної жінки, встановлює парадоксальні ієрархії, надає несамовито руйнівної моці пласкому дотепові, заганяє нас під владу солідарного сміху всупереч нашій волі та знанням. Та невловна, ніде не локалізована система, яка пронизує наче поміж елементарними частками наші оцінки, уникає відповідальності та ухиляється від спроб обсадити її та зафіксувати — не врочиста й легковажна, вбивча потужною зброєю смішного — вона у своїй суті є явищем тривожним і особливим. Я не знаю, чи є хтось, хто вільний від її чарів.