Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Після того як чоловіки пішли, Нісселя перестала ритися в сумці і подивилася на Келен:

— Я чула, що ти хочеш зробити його своїм чоловіком? — Келен кивнула. А я думала, що любов недоступна тобі, бо, якщо ви ляже разом, твоя магія вразить його.

— Ні, — дивлячись на Річарда, посміхнулася Келен. — Річард не такий, як усі.

Він володіє особливою магією, яка захищає його від моєї. — Вона говорила так, бо вони з Річардом обіцяли Зедду нікому не відкривати правди правди про те, що захистом Річарду служить його любов.

— Я рада за тебе. дитинко. — Ніссель погладила Келен по руці і знову полізла в свою сумку. Витягнувши звідти жменю невеликих пляшечок, вона запитала:

— І часто в нього болить голова?

— Він казав, що часто, але не так сильно, як зараз, і біль інша.

Немов хтось намагається вибратися з голови назовні. За його словами, такого ніколи ще не було. Ти думаєш, що зумієш йому допомогти?

— Подивимося, — Цілителька почала відкривати пляшечки і по одній підносити їх до носа Річарду. Нарешті при черговій спробі хворий опритомнів. Ніссель сама понюхала пляшечку, кивнула і, щось задоволено пробурмотівши собі під ніс, знову відкрила сумку.

— Що відбувається? — Слабким голосом запитав Річард.

Келен нахилилася і поцілувала його в лоб.

— Ніссель хоче тебе вилікувати. Лежи спокійно. Річард закрив очі і тремтячими пальцями торкнувся скронь. Тіло його вигнулося від болю. Ніссель сильно натиснула йому на підборіддя і спритно сунула в рот, що відкрився, кілька маленьких листочків.

— Скажи йому, хай жує їх. Нехай жує, не перестаючи…

— Вона каже, щоб ти жував це листя не перестаючи. Воно тобі допоможе.

Річард кивнув і почав слухняно жувати. Келен відкинула волосся у нього з чола, сердячись на власну безпорадність. Їй було нестерпно бачити його страждання.

Ніссель дістала з сумки шкіряну флягу і, виливши її вміст в чашку, додала туди кілька порошків з різних флакончиків. Келен допомогла Річарду сісти, щоб він зміг випити ліки. Потім він знову ліг і, важко дихаючи, знову почав жувати листя.

Ніссель встала і простягла Келен невеликий пакетик.

— Пиття допоможе йому заснути, а листя знімуть біль. Коли ці закінчаться, дай йому ще.

— Ніссель, що з ним? — Нахилившись до старенької, тихо запитала Келен.

Ніссель відкрила одну з пляшечок і, понюхавши його, сунула Келен під ніс.

Пахло бузком і лакрицею.

— Дух, — коротко сказала вона.

— Дух? Що це означає?

— Хвороба духу. Не крові, не рівноваги, не душі. Духа.

Келен не зрозуміла ні слова, та до того ж це було зовсім не те, що вона хотіла дізнатися.

— Він видужає? Вилікують його ці ліки і твоє листя?

Ніссель посміхнулася і поплескала її по руці.

— Я ще погуляю на вашому весіллі. Якщо не допоможе це, спробуємо щось інше.

Келен взяла її під руку і провела до дверей.

— Спасибі, Ніссель.

Зовні, біля невисокої стіни, стояв Чандален, а трохи віддалік — його люди, напівсховані темрявою. Побачивши Пріндіна, Келен підійшла до нього.