Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз». Краткое содержание книги:
Він ще трохи пожував листя, а потім вони скачали ковдри і пішли шукати Савідліна. Вони знайшли його будинку. Сіддін захоплено розповідав батькові, як це здорово — літати на драконі. Савідлін з серйозним виглядом кивав. Він обожнював всілякі історії і з однаковим інтересом міг слухати і малюка, і мисливця, який повернувся з полювання. Келен із задоволенням відзначила, що Сіддін говорить тільки про те, що було насправді, і нічого не прибавляє видуманого.
Потім Сіддін захотів дізнатися, чи не можна їм завести власного дракончика.
Савідлін пояснив синові, що червоний дракон не домашня тварина, а один для всіх дітей, і запропонував Сіддіну натомість завести руде курча і гратися з ним.
Везелен готувала якусь дивовижну кашу з додаванням яєць. Вона посадила гостей на шкури, які встеляли підлогу, і вручила їм глиняні миски і коржі з тави, які належало використовувати замість ложок, вмочуючи їх у кашу.
Річард попросив Келен дізнатися, чи не знайдеться у Савідліна якогось свердла. Той повернувся і витяг з-під лавки тонку паличку з якогось дуже твердого дерева. Річард зніяковіло оглянув паличку з усіх боків і, приклавши її до драконячого зуба, спробував покрутити. Савідлін засміявся:
— Ти хочеш його просвердлити? — Річард кивнув. — Дай сюди, я покажу тобі. як це робиться.
Кінчиком ножа Савідлін намітив в зубі отвір, потім насипав туди піску, поклав паличку і, затиснувши її між долонями, почав швидко обертати. Час від часу він зупинявся, щоб додати ще піску, який, так само, як і долоні, змочував слиною. На диво швидко просвердливши зуб наскрізь, Савідлін підправив ножем протилежну сторону і з задоволеною посмішкою повернув його Річарду. Подякувавши, Річард просунув в отвір тонку смужку шкіри і повісив зуб собі на шию, поряд з кістяним свистком і ейджілом. Останній предмет в цій колекції Келен зовсім не подобався.
Вибираючи шматочком коржа залишки каші, Савідлін запитав:
— Ну, як твоя голова? Пройшла?
— Краще, але все одно ще болить. Ніссель дала мені якесь листя, і воно допомагає. Соромно згадати, як ви вчора мене несли.
Савідлін розреготався.
— Одного разу я був сильно поранений. — Він тицьнув пальцем в кривий шрам у себе на боці. — І мене принесли додому жінки. — Він багатозначно підняв брову.
— Жінки! — Везелен кинула на нього невдоволений погляд, але Савідлін зробив вигляд, що нічого не помітив. — Коли мої люди про це дізналися, вони дуже сміялися. — Він відправив у рот останній шматочок коржа і, прожувавши, додав:
— Але побачивши жінок, які мене несли, вони перестали сміятися і захотіли дізнатися, як отримати таку рану, щоб тебе несли додому жінки.
— Савідлін! — З погрозою в голосі сказала Везелен. — Якщо ти скучив по ранах, я можу зробити тобі ще одну, не гірше тої!
— І як же тобі вдалося її отримати? — Запитав Річард.
— Без особливих зусиль! — Савідлін знизав плечима. — Я так і сказав своїм людям: просто стоїш як пень, поки тебе не вдарять списом, і всі справи.
— Це був ворог? Савідлін кивнув.
— Чому ж він тебе не прикінчив?
— Тому що я послав у нього десятикрокову стрілу. — Савідлін показав на своє горло. — Ось сюди.
— А що таке десятикрокова стріла? Савідлін дістав з сагайдака довгу стрілу з зазубреним наконечником.
— Ось подивися. Бачиш темну пляму? Це отрута. Десятикрокова стріла з отрутою. Якщо вона потрапить до тебе, ти встигнеш зробити лише десять кроків, а потім помреш. Савідлін знову розсміявся. — Мої люди вирішили пошукати інші способи змусити жінок тягати їх на руках.
Везелен нахилилася і буквально заткнула йому рот шматком коржі. Потім вона повернулася до Келен:
— Чоловіки обожнюють розповідати дурні історії. — Вона лукаво усміхнулася.
— Але я сильно хвилювалася, поки він не одужав. А про те, що він поправився, я дізналася, коли він прийшов до мене і зробив Сіддіна. З тих пір я вже не турбувалася.
Келен перевела автоматично, але, коли усвідомила сенс цих слів, відчула, що червоніє. Покосившись на Річарда, вона зробила вигляд, що поглинена їжею, а про себе пораділа, що хоча б вуха у неї прикриті волоссям.
Савідлін поблажливо поплескав Річарда по плечу:
— Скоро ти переконаєшся, що жінки теж люблять погомоніти про це.
Келен вдала, що мірує над перекладом, хоч насправді думала, як би змінити тему, але в голову нічого не приходило. Виручив Савідлін: він визирнув за двері і, повернувшись, сказав:
— Скоро вже виходити.
— Звідки ти знаєш? Савідлін знизав плечима.