Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Либідь
- ISBN: 978-966-06-0664-7, 978-966-06-0667-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар». Краткое содержание книги:
Містерію кохання уособлює життєва драма князя-воїна і професора-історика, канцеляриста Переяславського полку й охочого до танців із дівчатами студента, а ще Комп’ютерної Діви, яка раптом обертається на Козу з фотоапаратом…
Для широкого загалу.
— Зате я, — сказала Комп’ютерна Діва й поважно подивилася на Миколу, — чудово заварюю чай. Мама так заварювати не вміє. От!
Це все було розказано таким беззаперечним тоном, що Микола, розглядаючи її трохи вибалушеними очима, повірив не лише у твердість її характеру, а й у те, що з цієї твердині її не зсуне жоден танк.
— То ви, як Коза-дереза? — іронічно спитав.
І тут виявилася несподіванка: Комп’ютерна Діва, хоч і була начитана, цієї елементарної, здається, всіма знаної, казки ніколи не чула: якась дивна дірка в її вихованні; можливо, мати із застороги, щоб єдина улюблена доня не взяла собі за житейську програму приклад Кози-дерези, вилучила її з кола читання майбутньої Комп’ютерної Діви, адже сліпа не була й добре бачила доньчину подібність до кози. А проте частину житейської програми Кози-дерези вона опанувала самостійно, адже й Коза-дереза «бігла через гребельку і схопила води крапельку, бігла через місточок і схопила один листочок», — різниця ж була в тому, що Коза-дереза лукавила, а Коза Комп’ютерна до того ставилася виключно серйозно; зрештою, свою програму засвоїла не під упливом художньої літератури, а завдяки непорушному авторитетові Прутнюка, який розробив цю програму не без свого егоїстичного інтересу, про що вже йшлося. Тож Микола, як княжий (хоч і сумнівний) нащадок, вирішив виправити цю історичну несправедливість і розповів Комп’ютерній Діві ту казку, але завбачливо, лише в першій її частині, коли Дід пас ту невдячну Козу. І хоч Микола вжив цієї алегорії як жарту, але Комп’ютерна Діва (назагал вона почуття гумору мала, навіть сміялася там, де Микола й не думав жартувати) сприйняла її цілком серйозно. Миколу принаймні втішило, що, маючи почуття гумору, не належала до феміністок, які піддалися цьому вивихові тільки тому, що мали стовідсоткову відсутність почуття будь-якого гумору, не кажучи вже про прихований.
Резюме цієї розмови вийшло з її безкровних вустенят, які сказали цілком поважно:
— До речі, мій знак — Коза.
Отакі дивні бувають у цьому світі речі, віщу я, автор, чиї твори немило тхнуть для носика Ж. Смикальської нафталіном.
— А чому вживаєте, — спитав чемно Микола, бо треба було якось вести розмову, — лише буряк та сир, є ж іще капуста, морква, картопля?
— Від картоплі товстішають, — категорично сказала Коза, — а капусту й моркву вживаю також, але в міру, бо капуста, зігниваючи, неприємно пахне і це переходить у запах тіла, а морква робить обличчя жовтуватим. Буряк же добре впливає на колір шкіри, передусім обличчя.
Микола крадькома зирнув на її обличчя і ще раз відзначив його сіру примерклість, але жовтизни не було. Досі ж він приписував таку примерклість дії комп’ютера, бо такі лиця мали всі комп’ютерні діви, яких йому доводилося зустрічати.
— А щодо запахів, то я над цим працюю, — сказала категорично і подивилася на нього трохи й кокетливо. — Хіба маю неприємний запах?
— О! — сказав Микола. — Я відчув це минулого разу в ліфті. В мене аж голова закрутилася.
Очевидно, сприйняла це за комплімент, бо її вуста показали цілком треновану, але й милу всмішку. Зрештою, сказав правду: вона й справді чудово й заклично пахла і недаремно над цим «працювала». Це здобувалося, очевидно, завдяки чарам парфумерії — коли так, то вживати їх була мастак. Тож правдою було й те, що від того запаху, хоча був чоловік літній, у нього схвильовано паморочилася голова. Окрім того, чар мала власний, бо, щойно завершила гастрономічні виклади, її обличчя, як уже не раз при їхніх зустрічах, засвітилося; звісно, не до згущеності барви буряка, навіть звареного під парою, а, як це буває у принадних жінок, з очей полилася така чарівна енергія, що черв’ячки у ватяних гніздечках уже виразно зарухалися, а бісики в образі привішених за лапки кажанів раптом стрепенулися.
Коли ж дійство закінчилося, зітхнула, томливо сказала, що мусить повертатись на роботу, хоча цього їй і не хочеться, відтак устала й рушила вузеньким проходом так само, як і першого разу, вельми специфічно посмикуючи задком. І Микола знову пішов за нею, як пес за псицею, і йому по-дурному нестерпно захотілося хоч би мимовільно торкнутися тих драглів, аж перелякався трохи — що це з ним? А в темному коридорці не він, Боже борони, а може, отой бісик, що в ньому принишк, але встиг прокинутися, стрепенувся і сказав противним голосом із грайливими нотками: