Фрагменти із сувою мойр. Частина 3. Милий кохання тягар

А загалом історія Прутнюка, його мами й тата, навіть численних жон — це лише інтермедія в темі, вона записана сюди лишень тому, що дотична до Комп’ютерної Діви; фактів же про те, як вона жила з Велимиром, скільки і чи живе й досі (досі, тобто до знайомства чи, точніше, до відновлення знайомства з Миколою Ликом), Микола з її розповідей не довідався жодних, тут вона була, як Мута. А вже ця відіграла в загальній фабулі не інтермедійну роль, а десь таку, як Симона стосовно до рицаря неоціненної печалі князя Семена Лика та Галька щодо Теодора Петровського-Лика.

Хтось надто вже втикацький з читачів міг би сказати, що в мого приятеля, сумнівного княжого нащадка, вже була така пара — Натка, але згадаймо, що Натка своїми примітивнішими, як це було в Симони чи Гальки, чарами не здолала звоювати Миколи, а відтак перетворити в рицаря неоджалованої печалі; тоді виявився сильніший таки він, а чи могла сподобатися така річ мойрам?

Я ж, як оповідач цих історій, також завівся, вважаючи, що фатум тоді покинув заглиблений у віки рід Миколи Лика, вирахувавши, що саме він належав до тринадцятого коліна, відтак подолав і мойр, які зладнали цей театр, а що нащадків по собі не залишав, то я по-дурному оголосив закінчення його історії, не підозрюючи, що він встрягне в іншу, — і саме за це мене вишпетили мойри, прийшовши до мого сну. Відтак Ляхесис знову почала тягти свою, свіжосплетену Клото, нитку, і, здається, це по ній рушила до мого бідолашного приятеля істота козиної подоби з букетом червоних троянд, пахом яких і отруївся професор історії.