Незвичайні пригоди Марко Поло

— Ти загрожуєш зброєю своєму дядькові, — сказав П'єтро Бокко, намагаючись угамувати свій гнів. — Я нічого іншого й не чекав від тебе. Ти дорого заплатиш за це.

— Якщо ви хоч раз вдарите мене, я заколю вас! — озвався Марко.

П'єтро Бокко відчув, що це не пусті слова.

— Сховай кинджал! — наказав він. — Ти будеш виходити з дому лише з мого дозволу. Я пришлю слугу, який слідкуватиме за тобою. Весною підеш в монастир. Сам вибереш, у який.

Кілька секунд Марко боровся з спокусою кинути в лице дядькові слово «контрабандист», але своєчасно згадав про попередження Матео, який просив його ні з ким не говорити про це. Та й доказів у нього не було. Не встиг він вимовити й слова, як П'єтро Бокко вибіг з кімнати.

Марко підскочив до столу, щосили замахнувся і всадив кинджал у дерево, потім висмикнув його і вдарив знову, ще і ще раз. Дядько хоче прислати до нього наглядача. Що ж, хай той приходить! Небагато він зазнає радості в цьому домі. Може, наглядачем буде призначено, отого заляканого на смерть слугу, з яким Марко розмовляв у темному коридорі?

П'єтро Бокко заборонив, йому виходити з дому. Але Марко й не думав скорятися цій забороні. Прихований страх перед холодним поглядом дядька після бурхливої сутички згас. Хлопець намагався переконати себе, що своїм сміливим виступом він нагнав переляку на самого опікуна, і це почуття піднімало його настрій, допомагало йому забути хвилини самотності і слабкодухості. Тепер, знаючи, що замислив П'єтро Бокко, не можна було втрачати жодної хвилини. Марко схопив плаща і, не сказавши нікому, куди йде і коли повернеться, вибіг з дому.

Він ішов до Кампо ді Ріальто[9], туди, де билось серце Венеції; де йшла жвава торгівля золотом, перлами, кораблями, борговими зобов'язаннями і товарами з найвіддаленіших країн; де в склепистих галереях і провулках сотні ювелірів обробляли благородний метал, де з дозволу республіки контори міняйл обмінювали баварські шилінги на венеціанські ліри й александрійські монети; де містились крамниці і склади.

Марко стояв, затиснутий натовпом, на мосту і чекав, доки каналом пройде корабель. Він завжди хвилювався, коли наближався до Кампо ді Ріальто, цієї тісної, оточеної галереями площі перед старовинним собором Сан-Джакомета. Раптом його увагу привернув до себе широкоплечий матрос, який спокійно пробирався через натовп. Він був на цілу голову вищий від усіх і чимось нагадував хлопцеві Паоло. Ось матрос підійшов до таверни «Під дзвоном» і зайшов туди.

Настав час діяти. Адже недарма Марко прийшов на Ріальто. Немало зусиль коштувало йому подолати якийсь внутрішній опір, коли він ступив на сходи, що вели до таверни. Йому вперше доводилось самому відвідувати таверну. Тому він вирішив удати, ніби зайшов з нудьги і одразу ж пробратися до того місця, де сидів матрос. А далі все складеться само собою.