Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
В цій події Юру особливо схвилювали дві речі. По-перше, як це молодого лейтенанта Шмідта бог візьме до сонму святих? Адже святі всі бували з довгими бородами і в довгих попівських рясах, а Шмідт був з маленькими вусиками і в короткому лейтенантському мундирі? Святих у лейтенантських мундирах, на думку Юри, бути не могло. По-друге, як це гімназист Петя насмілився курити перед своїм класним наставником? Адже Юрі було достоту відомо, що всіх гімназистів, яких ловив батько з цигарками на вулиці або в гімназії, він садовив у карцер на п'ять годин і їм зменшували бал за поведінку. Втім, Юра зразу ж мусив згадати, що всі гімназисти, які з'являлись у батька на квартирі, граючи з ним на роялі, розглядаючи небо в телескоп або гуляючи з старшою Юриною сестрою, — всі курили при батькові зовсім безборонно і навіть забирали його цигарки з собою, так що батько, зоставшися ввечері без цигарок, тупотів ногами і, сварячися кулаком, погрожував, що — нехай, нехай вони трапляться колись йому на вулиці з цигаркою в зубах!..
В гімназії в цей час батькові, як і всім іншим учителям, була страшенна морока з «балами» і «літературно-вокально-музикальними вечорами». Мало не щотижня з будь-якої нагоди — Пушкін, Лермонтов, Гоголь, Тургенев — влаштовувалися для старших гімназистів та гімназисток танці з призами та різними веселощами. Молодшим, замість танців, видавалося торбинки з пряниками і влаштовувалося денні спектаклі — «Золушка», «Красная Шапочка» або ж «Золотой Петушок». Юрин батько, як відомий аматор квітів, мав постійно виконувати нагляд за прикрашенням гімназії, а як усім у гімназії відомий віртуоз на фортепіано — виступати в концертах і взагалі доглядати за музичною частиною.
Якось напровесні мав бути організований якийсь особливо грандіозний бал-карнавал. Гімназистам і гімназисткам дозволялося з'явитися на нього в маскарадних костюмах першого-ліпшого взірця, за винятком одежі церковнослужителів та дам «полусвета». Батьковим прокльонам не було кінця — концертом поміж танцями мав керувати він.
Зате Юра був на вершинах щастя. Після довгої сімейної наради було вирішено взяти на бал — тільки до десятої, а тоді негайно ж спати — і Юру. Юрі дозволялося навіть прийти теж у маскарадному костюмі. Юра мало не зомлів від переживань — перший же раз бал-маскарад і сам Юра в масці… Маскарадний костюм Юра вибрав для себе негайно. Він вирішив вдягти довгі братові брюки і замаскуватися гімназистом.
А втім, той бал-маскарад так і не відбувся. Зате замість нього трапився величезний скандал, і про це варто розповісти окремо.
Ще годині о дев'ятій ранку, дарма що маскарад мав розпочатися тільки о сьомій вечора, Юра вже був готовий. Брат охоче відступив Юрі свою форму на один вечір; він уже вчився в гімназії другий рік і на маскараді радніше волів красуватися в одежі іспанського пірата, з пістолем «монте-крісто» за поясом і червоною хустинкою на маківці — кап-у-кап капітан Вельзевул з роману Луї Жаколіо. Юра підійшов до великого люстра у передпокої і, завмираючи серцем, заплющився. Він не міг повірити, що зараз він побачить там себе — не в осточортілій синій матросці з золотими якірцями на плечах, не в ганебних коротеньких штанцях з резинками над коліньми, не в остогидлих довгих панчохах, не в ідіотських черевичках на баб'ячих ґудзиках, — о, набридлі дитячі шати, будь вони прокляті, аж хочеться тупнути ногою! Нишком Юра розплющив одне око — ліве, не так косе…
Проте перед Юрою, в рамі багетного золота, немов на портреті, або ж просто на порозі сусідньої кімнати, стояв чудовий гімназист: шинель мало не до підлоги, дванадцять ґудзиків, як дванадцять карбованців, синій кашкет і дві пальмові гілочки на гербі… Щось надзвичайно знайоме, бачене було в рисах обличчя цього незнайомого, вперше баченого бравого гімназиста. Юра розплющив і праве око. Справді, вуха лапаті, праве око косе, ліве також, верхні зуби стирчать уперед — нема сумніву, то саме він, Юра, і є, ніхто інший. І наплювать! У прекрасній гімназичній шинелі ці дефекти не мають ніякого значення. Юра знахабнів і скинув кашкета. І не за козирок, як належить вклонятися на вулиці педагогам, а, затуливши долонею герб і утиснувши пальці в криси попереду, як то вклоняються гімназисти-старшокласники, коли стрінуть знайому гімназистку і їх ніхто не бачить… Під кашкетом сторч, скуйовджено і без пуття вихрилося препаскудне руде волосся. Юра зітхнув і надів кашкет…