Системне тлумачення кримінального закону

Широкі підходи стосовно тлумачення поняття «закон», що тривалий час визначали напрями діяльності національних суб'єктів правозастосування, зумовили непоодинокі спроби групи представників теорії права в перші роки після кардинальних змін у суспільно-політичному курсі України взагалі відмовитися від вживання категорії верховенства закону на користь принципу верховенства права[344]. Проте ми є прихильниками позиції інших науковців. Зокрема В. Шаповал у своїй статті «Верховенство закону як принцип Конституції України» зауважує, що погляди щодо заміни верховенства закону верховенством права є неперспективними з позицій формування стрункої та ефективної системи права, визначення чітких орієнтирів у правозастосуванні. Він наголошує, що «ці наміри супроводжуються не завжди коректним і критичним сприйняттям змісту певних, демократичних за загальним смислом ідей, таких, як правова держава і верховенство права. Нерідко сприйняття цих ідей означає спробу нав'язати допозитивність (конструкцію примата права над державою) чи надпозитивність (юснатуралізм) права, роз'єднання змісту і форми права, протиставлення права й закону. Цим принижується або навіть ігнорується роль вищої юридичної сили закону як першої за ієрархією «підконституційної» форми права»[345]. Крім того, основною перевагою використання терміна «закон» із правом є те, що він визначений, закріплений на державному рівні, доступний для вивчення чи ознайомлення, на відміну від права.

Щодо переваги використання терміна «закон» із волею законодавця, то вона очевидна. Воля законодавця взагалі поняття абстрактне. В ті історичні часи, коли закони видавала одна особа (король, імператор), можна було говорити про його волю, хоча навіть тоді іншим особам важко було сказати, для чого саме, з якою метою було видано певний закон та як його тлумачити. Зараз у нашій державі немає можливості конкретизувати, волю якого законодавця містить закон, оскільки закони ухвалюються колегіальним органом, представники якого мають часто різну волю. Закон уособлює волю кожного з тих депутатів, які голосували за цей закон, водночас волю кожного виборця, який голосував за свого представника в парламенті. Отже, у своїх дослідженнях вважаємо за необхідне вивчати саме «закон».

Окремі науковці можуть зауважити, що об'єктом нашого дослідження мав би бути не кримінальний закон, а законодавство про кримінальну відповідальність, або ж просто КК України, оскільки ст. 3 КК України передбачає саме поняття законодавства про кримінальну відповідальність. З цього приводу маємо вказати, що вважаємо таке визначення, як «законодавство про кримінальну відповідальність» недостатньо інформативним стосовно того, що в нього вклав законодавець, адже насправді КК України із сукупністю приписів про кримінальну відповідальність містить і інші приписи. Крім цього, такий термін, як «кримінальний закон», вживався у КК України 1960 року і ми вважаємо необґрунтованою повну відмову від нього у сучасному КК України.