Системне тлумачення кримінального закону

Водночас із цього приводу ще у 1997 році з'явилася офіційна позиція, в якій вказано: «Верховна Рада України тимчасово, на період до створення Конституційного Суду України, мала право здійснювати тлумачення лише законів України і не мала права тлумачити Конституцію України»[352]. Відтак офіційне тлумачення законів Верховною Радою України не визнається. У цій ситуації ми схильні до позиції М. Цвіка, який зауважує, що Верховна Рада України може здійснювати автентичне тлумачення законів і навіть Конституції України у тому разі, якщо воно здійснюється тим же складом, що й ухвалював цей закон чи Конституцію[353].

Найбільш обґрунтованою вважаємо позицію казахського науковця Є. Абдрасулова, який вважає, що деякі дослідники спрощено розуміють офіційне тлумачення закону, вкладаючи в це поняття лише його нормативний вигляд. Інша справа, що юридична сила результатів офіційного тлумачення різних суб'єктів неоднакова[354].

У цьому контексті офіційне тлумачення поділяється на нормативне і казуальне[355], де під нормативним тлумаченням розуміють офіційне роз'яснення, яке поширюється на значну кількість суспільних відносин — необмежену кількість випадків, передбачених нормою, що тлумачиться. Своєю чергою, нормативне тлумачення поділяється на:

— автентичне — де зміст припису тлумачить той орган, що її встановив, тобто автор припису;

— легальне — загальнообов'язкове тлумачення припису здійснює орган, який цей припис не встановлював, але уповноважений законом тлумачити його постійно або одноразово[356].

Під казуальним тлумаченням розуміють офіційне роз'яснення, обов'язкове лише для конкретного випадку та для осіб, стосовно яких воно провадиться. Отже, суб'єктами казуального тлумачення кримінального закону можуть бути органи слідства, прокуратури, суду.

Частина науковців поділяють тлумачення залежно від суб'єктів на:

— легальне (офіційне),

— судове,

— наукове (доктринальне)[357].

Однак тут не йдеться про звичайне буденне тлумачення, яке хоч не закріплюється в актах правозастосуваньня і не викладається у наукових дослідженнях, але існує і здійснюється всіма особами, так чи інакше пов'язаними із застосуванням кримінального закону, адже тлумачення — це насамперед уяснення його змісту, а тоді вже роз'яснення для інших осіб.