Чужі скелети

Хоча — чому просто так? Вчора вона від безвиході прийшла до цього київського лікаря по допомогу, ставлячи якісь свої вимоги і не зовсім уявляючи, чим уся ця, на перший погляд, проста історія може скінчитися.

Отже, вона відчувала себе винною і намагалася в міру сил спокутувати провину. Та в Сахновського, здається, інший погляд на ситуацію, що склалася.

— Так, — промовила вона, силкуючись, аби слова прозвучали якомога буденніше. — Якщо вам так зручно, лишайтеся в моїй спальні та займайте моє ліжко.

— Дякую. Тільки є один момент: в мене в цьому місті теоретично є своя спальня і своє ліжко, — тепер Антон говорив серйозно. — Зараз я спробую подзвонити в Київ, скажу, що потрапив у аварію і мушу ще побути в Жашкові. Між іншим, я не так уже сильно брехатиму… Ну, а потім ми продовжимо спілкування з паном Крамарем.

— Тобто? — не зрозуміла Юлія, і мимоволі в неї вихопилося: — Вам що, мало?

— Навпаки — мені забагато. Всього цього, — він зробив рукою коло в повітрі, — забагато. Дивіться і думайте. Я приїхав, аби залагодити цілком цивільні справи зі своєю спадщиною. Навіть гадав перебратися сюди, взятися до лікарської практики, придумати щось на зразок невеличкого медичного центру…

— Ви серйозно?

— Це так, думки вголос, — Сахновський уже подумки лаяв себе: ця жінка не повинна знати про його таємні мрії та їхній крах іще в зародку. — Значить, я приїхав успадковувати будинок. Виявляється, сусідка здавала його за гроші різним випадковим людям. Хтось із цих квартирантів залишив у погребі чоловічий труп, та ще й з ознаками насильства. Потім у трупа знаходиться родичка, в якої — конфлікт із місцевим бізнесюком, який іще не позбувся бандитських замашок і навряд чи колись позбудеться. В результаті я не лише не можу займатися своїми справами — я вигрібаю за чужі по голові! І це жодним чином не наблизило мене до вирішення власних проблем, котрі виникли. Погодьтеся, на рівному місці. Шукав спокою в провінції, а опинився в зоні активних бойових дій. Як ви гадаєте, що мені треба зробити на своєму місці?

Гараніна розуміла — він знає відповідь. Тому замість вступати в марні дискусії просто знизала плечима.

— А варіантів, Юлю, небагато. Перший — витерти кров та соплі і забратися подалі з зони конфлікту. Повернутися до життя, від якого, чесно скажу вам, хотів утекти. Другий — так само витерти кров і соплі, але включитися в бойові дії. Коли від їхнього завершення залежить і моя особиста доля. Крамар щось знає, Юлю. В іншому разі він не уникав би зустрічей із вами і тим більше — не пресував би мене, зовсім випадкову в його розкладах людину. Я ж нічого не зробив, лиш спробував виконати ваше прохання. А ваше прохання стосувалося історії з Русланом. Висновок: