Гіркі землі

Справжнє небо прозирало зі шпари, і було воно таке яскраве, безхмарне, що враз нагадало їй Італію, — гірку землю рабства для неї і багатьох земляків. Під цим небом забули, що колись існувала священна Римська імперія, яка тримала в покорі півсвіту, ділила всіх людей на вільних і рабів, на патриціїв і плебеїв. Вільним треба було народитися, а іноді можна ним стати, сплативши викуп грошима чи кров’ю. Для того, щоб стати рабом, не треба було робити нічого. Нічогісінько. І так було зараз. Тому Ліля, ще не бачивши всього нового неба, відчувала, що воно не для неї.

— Зламана гілка… Чи ж вітер у тому винен? — почула вона співучий голос, що, здається, линув з неба. Але потім звідкись виринула постать молодого хлопця у капелюшку, з пейсами, у білій сорочці, поверх якої була вдягнута чорна камізелька.

— То не Бог, — посміхнувся хлопець. — То я щойно придумав. Бог не так розмовляє.

— А як Бог розмовляє?

— Тишею, панночко, тишею. А зараз нема тиші, як бачите.

Ліля не знала, що йому на те відповісти, і показала рукою у бік автостанції, де колись був єврейський цвинтар:

— Ваші туди пішли.

— Знаю! Але я туди не піду. Мені нема до кого лягти. Та я й не галахічний єврей. Сирота. Мамця моя була русинка, придбала мене з господарем, як служила в шинку. Але вродою я вдався у тата, і він мене послав до хедеру.

— А мама?

— О, мамця покинула сей світ з моїм першим криком. Я навіть не маю її портрета. Тато виїхав до Америки ще перед війною, і на кораблі заслаб, і тепер він на дні океану.

— А що, йому зле було тут, в Бориславі? Він же мав тут бізнес?

— Політика, панночко, політика. Чули про соціалізм?

— Та чула, — скорчила гримасу Ліля. Соціалізм її цікавив найменше. Вона хотіла спитати, чому батько не взяв його з собою, але помітила на скроні хлопця криваве садно. Вулиця, вечір, підлітки, камінь, коли він нахилився, щоб підняти книжки, які вирвали у нього і кинули в болото…

І тут до її ніг упав півмісяць.

— Овва! — пробурмотіла дівчина. — Тепер лишилось дочекатися сонця.

Вона взяла півмісяць в руки і спробувала зігнути, але ця річ була явно не китайського виробництва: небесне світило виявилось твердим і досить важким, і краї були оплавлені.

Єврейський сирота тим часом зник. Ліля озирнулася довкола — ні сліду. Вона повернулася до місяця. Той був завбільшки як решето, в якому мама просіювала муку: не дуже великий, середній. Решето не влазилося в кухонну шафу, тому висіло в комірці на цвяшку. Недобре, щоб місяць валявся на землі. Ліля взяла його за два ріжки і понесла до дерева, що росло між криво покладеними бетонними плитами. Вклала між гілками, щоб вітер не скинув. Якщо люди не повернуться, природа завоює Борислав. Їй вже небагато лишилось: заводи і фабрики знищені, багато будинків розвалилося. Може, у цьому й полягав задум Творця? І почав він з Борислава. Не з Мегіддо, не з Нью-Йорка чи Москви. Обрав це місто з поміж інших, бо воно нагадувало йому Содом і Гоморру. Варто черкнути йому сірником — і все вибухне.