Гіркі землі

Вона б охочіше повірила у прихід Месії. Але християни Борислава не зичили собі ні Месії, ні Лже-Месії. Кожен вважав себе наймудрішим і до церкви ходив, бо так годиться, бо вірив, що Бог оцінить усі ці гривні, долари і євро, покладені на тацю, а сотня мощей захистить кожного осібно від неприємностей.

А пришестя Ісуса — це кінець всього, ніхто не чекає на Нього з радістю. Всі страшенно бояться Сина Божого, який судитиме і мертвих, і живих, а в цьому світі ніхто не залишається безгрішним.

Ліля дивиться у небо. Блакитної порожнечі стало більше, і вона світиться сама по собі. А сувій чорніє по краях, з усіма молитвами, пророцтвами і гороскопами. На заході той самий туман, тільки зараз він нагадує дим. Там нічого ніби не змінилось. Як там Розалія і Михайло в тих димах? Чи вже прийшли хоча б до першого села?

А що на сході? Там, де Дрогобич, лінія вогню, крізь яку не прорвешся. Хоча Дрогобич — теж змарноване місто, як і Борислав, однак там не знайшлося нікого, хто б це зрозумів, і його мертві продовжують спати.

Щоби піднятись на Висипи, раніше треба було пройти між куп сміття, що складались з порожніх пляшок і порваних пакетів. Лялька з вирваним волоссям і виколотими очима лежить у непристойній позі, як зґвалтована дитина, дірява обгоріла каструля, причандалля від газової плити, подерта книжка — усе це залишилось. Ні, це не туди прямували старці з бляшаним сонцем. Де ж квіти? Є інша дорога, і треба йти так, як усі люди йдуть. Музика стихла, кінь не ірже. Можливо, цісар виголосив промову, в якій пообіцяв Бориславу процвітання, і виладував до Стрия чи Самбора? Чи назад, у пекло? Втім, щось нашіптує Лілі, що все йде, як повинно йти, і якщо їй судилося потрапити на зустріч з цісарем, то вона потрапить. Бо годі вже опиратися магнетизму небіжки Австрії.