Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва
- Автор: Соколян Марина
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-110-2
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва». Краткое содержание книги:
— Певна річ, — кивнув Ян. — То чим же я можу зарадити за цих прикрих обставин?
Величка нахилився ближче до співрозмовника, так, що його жовтуваті щоки та набряки під очима набули ще більшої виразності.
— Скажімо так, пане Рейвах. У ваших інтересах було би посприяти якнайшвидшому завершенню розслідування. Нас не цікавить, яким чином. Ми, проте, не будемо заперечувати, якщо буде доведено версію самогубства.
Ян відкинувся у кріслі, тамуючи напад праведного гніву.
— Підкреслюю, пане Рейвах, — промовив Гадюка, заглядаючи Янові в очі, — підкреслюю — це у ваших же інтересах. У випадку позитивного вирішення проблеми ви матимете нагоду втілити свою давню мрію. У іншому ж випадку…
Гільйотинка охопила «горлечко» сигари. Коротка пауза — і лезо м’яко, акуратно відтинає кінчик.
— Словом, радимо вам серйозно подумати над нашою пропозицією. І ще одне.
Ян саркастично підняв брови. Невже — іще щось цікаве?
— Сьогодні ввечері, — мовив Гадюка, — ми чекаємо гостя. Невдовзі до нас завітає Ігнац Шварценберг. Він матиме до вас кілька запитань.
Ян коротко зітхнув.
— А… якщо я…
— Відмовитесь відповідати? — завершив за нього Гадюка. — Не будьте смішним, пане Рейвах. Невже вам не дорога ваша робота? Ну гаразд, ідіть розважайтеся. Ми покличемо вас, коли приїде пан Ігнац.
Ян рушив геть, належним чином приголомшений. Понад усе його дивувала й обурювала власна невидюща дурість. До цього ж давно йшлося! І як він лише міг подумати, що, зав’язнувши по вуха в тому злощасному розслідуванні, він не зверне на себе увагу зацікавлених осіб? Та ще й таких осіб, що мають владу як кинути йому кістку, так і — легко — зігнути в дугу?
Всі його нехитрі емоції, вочевидь, ясно відбивалися на обличчі. Міла блискавично урвала світський полілог та підскочила до Яна, заглядаючи йому в лице.
— Що сталося? Ти впевнений, що добре себе почуваєш?
— Добре як ніколи, — похмуро відповів Ян.
— Може, підемо додому?
До зали повагом ввійшов Петро Величка. За чиєюсь вчасною вказівкою музики почали фати вальс.
— Е ні, — реготнув Ян, — ще не зараз. Передай мені, будь-ласка, келих е-ее… словом, отої бурди. Нам з тобою треба випити.
— Янцю! — стурбовано мовила Міла, — та що з тобою таке?!
— Все чудово, — ковтнувши шампанського нахильцем, мовби гальбу пива, він запропонував їй руку, — потанцюємо?
Міла мимоволі підкорилася. Він здавався їй незвично зухвалим та злостиво-веселим. Він натомість відчував тільки розпач. Куди не кинь — глухий кут… Мовби власна воля та гідність привиділись йому з тяжкого похмілля.
— Янчику! — попросила Міла, — відпусти, мені боляче!
Опустивши погляд, він зрозумів, що надто сильно стиснув її руку, ведучи в незграбному танці. Бідолашній аж кісточки побілішали.
— Вибач.
Танечна музика змовкла. Ян відійшов до стіни, аби там впасти у фотель і тяжко замислитись. Слід було терміново знайти якесь рішення. Міла сіла поряд, ображено принишкнувши. Невідь як вона пояснювала собі його поведінку, та він і сам собі здавався нині трохи нестямним… Йому муляло дивне й владне відчуття — ще не зараз… ще трохи…
Гадюка походжав в іншому кутку зали, зиркаючи на годинник. Запізнюється Граф Ігнац, авжеж? — зловтішно подумав Ян. Похмуро глянувши в Янів бік, Величка насупився і вийшов геть.
Тепер.
— Знаєш що, сонце, — поволі промовив Ян, підводячись, — здається, нам і справді вже час додому.
Міла зітхнула з полегшенням.
Двері бальної зали відчинилися.
Янові здалося, що він осліп і оглух.
Музика змовкла, мовби на мить занурившись разом із залою в якусь німотну пустку, та зразу ж і виринувши — вибухом, спалахом, відновленим нерівним серцебиттям. На порозі стояли двоє. Янова сестра Марічка, вбрана у неймовірну мереживну сукню, котра тут-таки викликала Мілине заздрісне зітхання, і… і молоденький чорнявий юнак у чепурному смокінгу.
Ілюзія була бездоганною. От тільки того, хто здригається від самого лише натяку, маскарадом не надурити.
Лея, вбрана у чоловічий костюм, виглядала по-новому разюче. По-новому принадно.
Ян, заціпенівши, дивився на неї та свою сестру. Лея дивилася на нього та… Мілу. Лише мить тривало це мовчазне зважування; наступної хвилини прибулі рушили углиб зали, прямуючи до Яна та його супутниці.