Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва
- Автор: Соколян Марина
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-110-2
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва». Краткое содержание книги:
— Ні, зачекай, я мала інше на думці.
Вона дивилася весело й виклично, з ледь чутним присмаком поглуму.
— Треба випробувати твоє сценічне вбрання. Не смій нічого знімати. Зараз, накину пальтечко, і йдемо.
— А куди йдемо, коли твоя ласка?
Лея лукаво заусміхалася.
— До «Кантіни». Більше нічого не скажу, сам усе побачиш.
Вона таки справді нічого не сказала, теревенячи натомість про політику, зорі та нову кінострічку Кустуріци. Лея Браха, вочевидь, мала гарний настрій, в якому якраз личить влаштовувати пиятики та всілякі підступи.
Побіжно нахвалюючи шедеври кіноестецтва, Ян намагався збагнути, що ж то за «Кантіна» така і де він уже чув про неї. З усього виходило, що згадувала про це місце Марічка, проте контекст тої оповіді був напрочуд кримінальний — чи то стрілянина там зчинилася, чи то ще яка митецька забава.
Лея тим часом скерувала його до затишного провулка, де не світилося жодного вікна, а десь мовби з-під землі двигтіло притлумленим стугоном.
— Нам сюди! — повідомила вона, показуючи на кривенькі східці, що вели, вочевидь, до підвалу.
Випірнувши з-під низького одвірка, Ян опинився в чудернацькому закладі, що дивовижним чином суміщав шинок бутлегерських часів та залаштунковий балаган. За столиками жваво гомоніло картате і барвисте товариство, сновигали кремезні офіціанти, а в куточку тулилися, награючи енергійний діксіленд, розхристані музики. Придивившись до завсідників шинквасу, Ян ледь не заточився, — з рудим та дебелим шинкарем гомонів якийсь гном у військовому тренчі та жіночка з розкішною білявою бородою. Озирнувшись, аби уточнити у Леї чи бачить вона те саме, Ян ледь не наштовхнувся на високого дядька з чорною латкою на оці, причім друге вибалушилось на зухвальця страхітною білою райдужкою.
Лея, проте, привітно посміхалась дивакам та страховиськам, а ті приязно віталися до неї; схоже було, що чарівна кравчиня давненько вже вчащала до «Кантіни».
Вибравши вільне місце, Лея всілася і зрештою запитально глянула на супутника, очікуючи належного шоку та зачудування.
— Незле! — повідомив Ян, усі наявні сили вкладаючи в невимушений усміх. Погляд його, проте, впав на сурмача, котрий, відклавши на мить інструмента, ковтнув нахильцем дешевого віскі; Яна аж пересмикнуло, коли він уявив собі низку імпровізованих синкоп наступної композиції.
І дійсно, те, що виверглося з надр зневажених інструментів, було радше хуліганським свавіллям, аніж музикою. Але свавіллям жвавим та ритмічним, що дивовижно пасувало нестямному тлу.
— Бікс Байдербек? Кід Орі? — спробував вгадати Ян.
Лея розсміялася, ледь не хапаючись за живота.
— Та де там! Джон Вільямс. Зоряні війни. Бар на Татуїні, пам’ятаєш?
Ян мусив би зізнатись — якщо і пам’ятав, то дуже невиразно. Не те щоб він мусив знати усе музичне збіжжя світового кінематографу, та все ж йому було трохи прикро — мовби Лея тицьнула пальцем в його професійну некомпетентність. Дуже делікатно, проте влучно.
— Вас пригощають, мазель! — гуркотнуло в Яна просто над вухом. Сахнувшись в напівоберті, він зауважив одного з лобуряк-офіціантів. — Джентльмен з третього столика.
Лея рвучко роззирнулась і насупилась. Різко кивнувши комусь в темному кутку «Кантіни», вона зосередила увагу на частунку — чорній пляшці з палюче-червоною наліпкою.
— Дюбонне, — відсторонено повідомила вона, — вино зі смаком хініну. По-моєму, це натяк.
Ян тим часом намарне крутив головою, намагаючись розгледіти загадкового «джентльмена».
— Від кого це, коли не секрет?
Лея дратівливо знизала плечима.
— Один старий знайомий. Із сумнівним почуттям гумору.
Покликавши офіціанта, вона попросила льоду та склянки.
— Не зважаймо. Нехай собі тішиться. Гіркота буває приємною.
— Особливо в коктейлях, — підхопив Ян, — аби не млоїло від чистої насолоди.
Лея розсміялась з полегкістю. Янів жарт, очевидячки, розвіяв напругу, що почала було купчитись в повітрі. І все ж таки, куштуючи гірку настоянку, він не припиняв кидати навскісні погляди до темного кутка, де зачаївся незнайомець разом зі своїм сумнівним почуттям гумору.
Повз них тим часом продефілювали дві дівчинки-близнючки у сукнях, рясно обсипаних блискітками.
— Будуть танці! — зраділа Лея.
Розхристаний ансамбль підхопив новий хвацький наспів — цього разу Янові вдалося вгадати безпомилково — «Черевики з алігатора» в обробці Вернера Таубера. Близнючки, звільнивши собі кутик попід сценою, взялися виконувати по-хлопчачому розбишацький, сповнений незугарної граційності, джазовий танок.