Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва
- Автор: Соколян Марина
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Факт
- ISBN: 966-359-110-2
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва». Краткое содержание книги:
— У Франца сьогодні термінова операція, — пояснила Марічка. — Отож, щоб не йти самій, я запросила свого приятеля. Знайомтеся — Лесь Барух, модельєр. Мій брат, Ян; його наречена, Міла.
— Дуже приємно, — вклонилася Лея.
Троє жінок дивилися на нього — мовчазно, запитально, вимогливо. Янові хотілося пропасти зі світу, але італійський паркет і не думав розступатися, аби милосердно поглинути бездольного страдника.
СЬОМА ЗАПОНА
Нотатки Якова Левіна
Слова Всесильного записано у книзі Брейшит: «Створимо людину за образом нашим та подобою». І створив її — чоловіка та жінку. І сказано: за образом — означає чоловіка, за подобою — означає жінку.
Відколи Адам та Хава були вигнані з-перед очей Всесильного, чоловік та жінка шукають Його відображення одне в одному. Коли бачить жінка образ Творця в чоловікові, прикипає до нього всім серцем, коли бачить чоловік подобу Всесильного в жінці, не може жити без неї.
А ще — кожен прагне побачити власну подібність Єдиному в очах іншого, і, коли бачить, втішається і залишається поруч.
Сказано в Пісні Пісень, «Поклади мене, як печать, на серце твоє». Любов — це печать, що лишає відбиток, а отже, подобу. Тому і створено чоловіка і жінку за образом та подобою — такими, що несуть відбиток любові Всесильного.
Отож, прагнучи любові, ми шукаємо Творця, проте нікому не судилося з’єднатись із ним, доки не буде завершено виправлення світу. І доти не буде любов чоловіка й жінки досконалою, доти скорбота протистоятиме радості.
Тільки милосердя може втамувати біль, але слабкий не дістає його вдосталь, а сильний його не потребує. Доведеться мені вивчити науку слабкості, доки сила не спалила серце і не спустошила душу.
Колись давно, іще дитиною, Янові довелося почути дивну казку, одну з тих, які складали в Старому місті, аби відохотити малечу заважати старшим, коли ті схилялися над казанцем з філософським зіллям чи каббалістичними сувоями. Йшлося в ній про дочку мірошника, який мав свій млин на річці Чортівці, що за Кам’яним мостом. Кажуть, була вона вродлива й вередлива (бо ж лихо саме не ходить), і заманулося їй не за млинарського підмайстра заміж, а не інакше як за князя. Отож, керуючись давньою методою, мірошникова донька стала собі мріяти про те, як би це потрапити на різдвяний бал до князівського палацу. І сталося так, що князь дізнався про мірошникове щастя і надумав влаштувати красуні різдвяний сюрприз — екіпаж з четвіркою баских коней та розкішне бальне вбрання. Дівуля, не слухаючи татових відмовлянь, радо скочила в карету, від’їхала на бал, де зустріла свого князя і весело провела з ним вечір… А відтанцювавши своє, князь закликав її до покоїв, де і з’ясувалося, що то не князь був, але перебраний Диявол, котрому вродливі та вередливі — самий смак.
Отак і знай, кого зустрінеш на балу — принца чи чорта.
— Марічка мені розказувала про вас, пане Рейвах, — низьким, ледь захриплим голосом мовила Лея, чи то пак, модельєр Лесь Барух. — Крім того, я іноді слухаю вашу передачу, коли мені сон не йде.
— Авжеж, — сухо кинув Ян, — моє нудне бурмотіння чудово заколисує.
Марічка глянула на нього глузливо. О! Вона мала всі підстави.
— Якийсь ти злий сьогодні.
— Я не злий, — відказав ведучий, — мені костюм тисне.
— Правда? — щиро здивувалася кравчиня. — Де?
— Отут, — Ян промовисто обхопив рукою горло.
— Ян дуже любить свою роботу, — прокоментувала Марічка, — а також всілякі танці та забави.
Лея кивнула.
— Певна річ. Не з пультом же та навушниками йому танцювати.
— Неправда, — заперечила Міла, несвідомо обхоплюючи Янів лікоть, — ми з ним щойно танцювали. Він дуже добре танцює, правда, Янчику?
Лея зацікавлено глипнула на дівчину.
— А як же короткий дріт? Не заважає?
— Від короткого дроту, — злостиво мовив Ян, — менше шкоди, аніж від довгої мотузки. Бо з неї, бува, в’яжуть зашморг.
— Хлопці! Хлопці! — втрутилась Марічка, — досить вам воювати. Давайте ліпше знайдемо чогось випити. Не знаю, як тебе, Міло, а мене втомлюють оці нескінченні чоловічі чвари…
— Гаразд, люба! — злісно реготнув Ян, — другим разом я прийду в спідниці. І ми з тобою влаштуємо гарні жіночі посиденьки.