Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Що цікаво, якщо «руського князя Болеслава» та його польське оточення отруїли і повбивали на Волині, у Володимирі, то польський король чомусь пішов розбиратися не на Волинь, а на Львів та Галичину.
«На початку травня король Казимир напав на Львів, пограбував княжий палац, і вивіз звідти дорогоцінні реліквії — декілька золотих хрестів, дві княжі корони і трон, оздоблений коштовними матеріалами» [44, с. 121].
Але не думаймо, що він поводився тільки як «злодій в законі». Ні! Він ще й чинив, як «великий бандит свого часу», спаливши Високий та Низький замки, вбивши сотні людей, та втікши від воєнної потуги «князя Данила Холмського».
Не цитуватимемо істориків. Лише нагадаємо, що 1340 року «закляті вороги» — так званий «боярин Дмитро Дедько» та князь Данило Холмський — протистояли польському королю разом, спільно. І після вигнання цього лиходійника зі Львова та Галичини законний володар спадку Данила Галицького — князь Данило Холмський навіть не замовив слова про свою Галицьку спадщину та Львів, який заснував його прадід на честь його діда Лева І.
Суцільні винятки з правил у поведінці князя Данила Холмського та польського короля Казимира III. Слухаємо кілька цитат:
«К(азимир) III… король с 1333, последний из династии Пястов… в 1349–52, благодаря помощи Венгрии и Чехии, захватил Галицкую Русь, а затем часть Волыни…» [25, т. 11, с. 179–180].
«Польський король Казимир III навесні 1340 року здійснив невеликими силами швидкий похід з Кракова на Львів і після короткочасової облоги здобув захоплене зненацька місто. Він пообіцяв залишити його мешканців при давній вірі й обрядах, але, наштовхнувшись на зростаючий опір львів’ян, змушений був відступити. За словами польського хроніста Яна Длугоша, у львівських замках король захопив «два золоті хрести,.. дві корони величезної вартості, оздоблені коштовними каменями й перлами, а також мантію і розкішний трон, всі в золоті і каміннях, — і забрав до своєї скарбниці». Розуміючи, що не втримається у місті, Казимир спалив Високий і Низький замки й повернувся до Кракова» [52, с. 78].
Наводимо дуже цікаве зауваження сучасних істориків щодо потрібних нам осіб: «Дедько незабаром зник з політичної арени — а Казимир, вирядившись походом на схід 1349 р., захопив Львів, Галич, Холм, Белз, Володимир, Берестя. Так почалася запекла воєнно-політична боротьба за Галицько-Волинську спадщину, яка точилася упродовж чотирьох десятиліть» [44, с. 122].
А позаяк у кінцевому підсумку в цьому воєнно-політичному протистоянні перемогла Польща, то, звичайно, маючи підтримку Угорщини, Чехії, Тевтонського ордену, а головне — папського Риму та всієї католицької Європи, польські королі і їхні хроністи подали всі події у своїй інтерпретації.
Українські історики у праці «Україна — хронологія розвитку» справедливо зауважили: «Науковцям відомі численні документи, укладені від імені князя або ж із посиланням на його часи, які, найчастіше, є фальсифікатами. Утім, самий факт масованого фальшування певної джерельної традиції є вартим уваги феноменом…» [44, с. 92–93].
Цими словами вони собі дозволили покритикувати поки що Великого князя Лева І та його часи. Про інших вони промовчали. Отож, доведеться говорити нам. Тим більше, що є причини.
То як же події розвивалися насправді за незалежними європейськими джерелами, які досі не опубліковані в Україні?
Звичайно, ми не будемо дотримуватися класичного польсько-московського викладу подій, тому що той виклад заперечують самі наведені факти.
Отож, події після загибелі братів Андрія та Лева у 1323 році, скоріше за все, розвивалися таким чином. Зразу ж по загибелі братів-князів Галицьких того року Великокнязівський престол посів їхній молодший брат (від другої дружини князя Юрія — Варвари) — князь Дмитро, який на той час мав 20–23 роки. Тобто він 1300–1303 року народження. Одночасно, як батько — Великий князь Юрій, він посів Галицький та Волинський князівські престоли, в черговий раз об’єднавши державу.
Про те свідчить «Книга знань про всі королівства, землі та володіння, які є у світі» — анонімний географічний трактат, який дійшов до нас у манускриптах останньої чверті XV століття» [44, с. 158].
Зрозуміло, що європейські історичні джерела є для української науки цілком неупередженими, а отже — достовірними та надійними.