Таємна троянда

— Бачу, — заговорив Майкл Робартес, — що ти й досі полюбляєш запашні куріння, а я можу показати тобі куріння, коштовніші за всякі інші тобі відомі.

І з цими словами він узяв курильницю з моєї руки і склав амулети невеличкою купкою між атанором і алембіком. Я сів, він і собі сів біля каміна й трохи посидів, вдивляючись у вогонь і тримаючи в руці курильницю.

— Я прийшов про дещо тебе спитати, — сказав, — а поки ми розмовлятимемо, куріння наповнять кімнату і наші думки солодкими пахощами. Я дістав ці куріння від одного старого в Сирії, який сказав, що вони виготовлені з таких самих квітів, які ронили свої важкі пурпурові пелюстки на руки, волосся і стопи Христа в Гетсиманському саду й оповивали Його своїм густим ароматом, аж поки Він заволав, молячи, щоб Його минув хрест і Його жереб.

Робартес витрусив з маленької шовкової торбинки до курильниці якийсь порошок, поставив курильницю на підлогу і запалив, від порошку потягнувся блакитний димок, розіслався під стелею і знову поплинув донизу, аж поки став мов те Мілтонове баньянове дерево[119]. Запашні куріння, як завжди, сповнили мене легкої сонливости, тож я здригнувся, коли Робартес промовив:

— Я прийшов поставити тобі те запитання, яке ставив у Парижі й на яке ти так і не відповів, а натомість залишив Париж.

Він перевів погляд на мене, і крізь дим я побачив, як зблиснули у відсвіті вогню його очі, коли я відповів:

— Ти маєш на увазі, чи прийму я посвяту до твого Ордену Алхімічної Троянди? Я не хотів давати згоду в Парижі, бо там мене сповнювали невтамовані бажання, а тепер, коли я нарешті влаштував собі життя за своїм бажанням, то чи годиться мені давати згоду?