Вбивство п’яної піонерки

— От був я молодий, у мене тоже були голуби. Турманів, правда, не було — брехать не буду. Але хароші голуби були. Ну, і ми тоді так змагалися: хто більше чужих голубів заманить. Побачив самотнього голуба в небі — запускай своїх. А потім саджай свистом. І всьо. Чужий голубок сідає разом із моїми і попадає в мою голуб’ятню. У мене там навіть такий спеціальний отсєк був — щоб витримувати чужих голубів. Я їх годував харашо, підсаджував їм голубку — щоб такої самої породи… Ну, ти знаєш, як це робиться.

Він кивнув, іще не відійшовши від страху.

— Через кілька днів я вже знав, що цей голуб — мій. Уже він до свого колишнього хазяїна не вернеться… І от приставляєш, що у нас якось вийшло. Я тоді молодий, дурний був — як от ти. І вв’язався з одним сусідом — ти не знаєш: це в Голті було. Я там тоді жив, пока в органи не призвали. Вв’язався, значить, тягатися з одним сусідом. Ну, не зовсім сусідом, а отак, як ти з Колею. А був у нас іще на іншому краю Голти такий пацан, який був найкращим голуб’ятником. На всю Голту. І він раптом у наше сорівнованіє вмішався і якось заманив чи не половину того сусіда голубів. Потрохи, потрохи… Понімаєш, той зі мною змагався, а цей раптом — опа! І зманив. Ну, невелике приступлєніє, як я тоді думав. Але той сусіда страшно розізлився. Страшно! І вночі прокрався до голуб’ятні того пацана й підпалив її. Всі голуби згоріли!

Пасічник охнув. Та так злякано, що куди тобі! Я вже чуствував, що він почти готовий. Значить, я йшов правильним путьом.

— Ну, і як ти думаєш, Пасічнику, це вже приступлєніє?

— Ну так да! — вигукнув він.

Пройняло його.

— От і я так щитаю. А дивись. Він же вважав, що коли він зманив майже всіх голубів того мого сусіда, то він ніякого приступлєнія не совершив. Правильно? А от якби я писав закони, я би його за це зразу на п’ятнадцять суток приділив. І кому б од того було краще?

— К-к-к-кому? — як заворожений, спитав Пасічник.

— А йому самому! — сказав я. — Бо тоді би приманених ним голубів віддали б тому сусіду — і всьо. Через п’ятнадцять суток пацан вийшов би й далі б ганяв голубів. Как ні в чом не бивало. І всі голуби його були б живі. І та дрібна підлість, яку він зробив, усіма б уже забулася: ну, і так уже пацан постраждав. Правильно?

Пасічник усе зрозумів. Він стояв уже білий, як бумага ще без протоколу, і дивився на мене широко роззявленими очима. Як сова. Ну, як біла сова.

— Ну, а що ж наш участковый — у Голті? А нічого. Він усе знав, а нічого не зробив. А міг же посадити пацана без усяких.

— Як п-посадити? — образився Пасічник. — За що?

— Ой, я тебе умоляю! Кожну людину є за що посадити. Можна ж говорити, що він таким собі спортом займався — приманював голубів. А можна подивитися інакше: оскорблєніє дєйствієм. І всьо. І сидить. І всі голуби живі. Понімаєш?

Що таке оскорблєніє дєйствієм, Пасічник, схоже, не знав. Але кивнув. І я замовк. Стояв і дивився на голубів. І він дивився.

— А що т-т-того сусіда? П-п-посадили? — нарешті спитав він.