Вбивство п’яної піонерки
- Автор: Оксеник Сергій
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-496-7
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Вбивство п’яної піонерки». Краткое содержание книги:
На Очаківській його не було, тож, значить, поїхав у свою прокуратуру. Думаю, він мене не помітив. Та й чого йому було озиратися? Бандит чи що? Він слєдуватєль, йому остерігатися нічого. Але те, що не зайшов до міліції, — недобре. Може, це вони там щось під нас копають?
Я в послєдній раз глянув на парікмахерську — і, як по мановінію мого погляду, двері її відчинились і вийшов слєдуватєль прокуратури. Обласної. І пішов прямо до мене. Ох, як же я оплошав! Це ж кажному було би зрозуміло, що звідти він піде до райвідділу. Щоб не зустрічатися з ним, я повільно перейшов через Очаківську й зайшов у «Піскарь». Там були сутінки. Я махнув офіціанту Сірожі — й прожогом до туалету. Щоб натурально виглядало. Бо що як він за мною зайде, щоби перевірити, чого я тут роблю, й заодно придивитися до мене. Бачив же мене на Клубній, не міг не запомнить. А тут знову я!
Я побув у туалеті, скіки положено, і вийшов. Сірожі на місці не було, то я спокійно пішов до виходу. Очі мої вже до полумраку звикли. Аж раптом за спиною голосок: солоденький і хвацький одновременно. Я його зразу впізнав. Це ж той самий слєдуватєль. Коли зустрічав його на суді, так од його неіскрєнного голосочка блювать хотілось. І тут знов:
— Можна до вас?
Я оглянувся і вспів побачити, як він зайшов у кабінет Лідії Інокентівни. Опа! Це вже інтересно. Слєдуватєль зайшов, а Сірожа зачинив за ним двері й постояв хвилиночку, прислухаючись до того, що в кабінеті дєлаєцця. Я рішив не ждать. Тихо вийшов із «Піскаря», наче й не бачив нічого. Краще вже не мозолити йому очі, цьому слєдуватєлю. В отдєлєнії побачимося.
До райотдєлєнія я підійшов із тилу. І діжурний на дверях зразу звернув на це увагу:
— Що це ти, Ревміре, городами на роботу ходиш? Та ще й по-гражданкі?
— Багато знатимеш — розжалують, — грубо пошутив я, щоб він замовк і подумав, чи це я не наврочую йому.
У дєжурного були для мене документи. Один, власне. Заява громадянина Хруща про те, що ключі знайшлися, тож він просить припинити разбор його дєла.
Опа! Такого повороту я не ожидав. Як це так знайшлися? Що це за прохання таке? З якого біса? Я аж зупинився в коридорі перед своїми дверима. І усьо гляжу — глаз не отвожу. От чесно кажу: в мене аж дих перехопило! Отак, значить, посіє людина руб — і в міліцію. Знайдіть мій карбованець! Бо його вкрали. І про всяк випадок — сусідські діти, бо більше нікому. А потім проходять два дні: «Ой, звиняйте, люди добрі! Знайшовся руб за підкладкою!». А міліція — це вам що? Це бюро добрих услуг?
Е-е, ні! Так не буде, товаришу Хрущ! І фамілія ж яка гнусна — майже Хрущов. Нічо! Наша партія з Хрущовим справилася, і на Хруща знайдем управу.
«Так, що робити?» — подумав я логічно. Іти з заявлєнієм до начальника — це глупо. Треба спочатку доложить йому, що ми під ковпаком, а тоді вже, якщо спитає, розповісти про заяву як анигдот. Я підійшов до свого кабінета й зупинився. Якщо Петровича нема, буде мені проблема. Я обережно поторгав двері, щоб, якщо хтось у коридорі побачить, не зрозумів, що це я перевіряю: відчинено чи ні. Виявилося, що Петрович на місці. Слава богу! Я зайшов і поклав заяву в сейф. Петрович широко усміхнувся на всі вибиті зуби:
— Ховай, це правильно. Ціліша буде.
— Цілкіша, — відповів я, і Петрович зареготав.
Справа в тому, що ключ від сейфу — в шухляді Петровичевого столу, якої він не замикає.
Він дуже смішно сміється. Такий гучний швидкий регіт. І голосочком значно тоншим, ніж розмовляє. Як зарегочеться, зразу ж сміються і всі навколо. Бува, коли почне хтось анигдоти травить у курилці, так усі покотом валяються від сміху. І не так з анигдотів тих, як із Петровича — як він сміється.
Ну, ото посміялися ми з ним, і я пішов до начальника отділєнія.
Він був сам у кабінеті, так шо й ждать не довелося. Заходжу.
— Разрєшіть, товаришу капітан?
— Заходь, Ревміре, я якраз хотів тебе викликать. Як там діла в розслідуванні?
— Степане Пилиповичу, а ви знаєте, що цим дєлом — про кражу курей — займається обласна прокуратура?
— Чого? Ти шо, Ревміре! Уже скрізь ворогів бачиш! Більше облпрокуратурі робити нічого, як варварських кур рахувать!