Божественна комедія

1 Пори тієї в молодому році, Коли під Водолієм Сонце йде І ночі дням здають частину моці, 4 Коли полотна паморозь кладе, Мов білий брат її, в поля просторі, Та довго їм не влежати ніде, — 7 У селянина ж порожньо в коморі, То він іде й глядить, і бачить лан Весь білий, і об поли б’є у горі. 10 Й вертається, в сумний запавши стан, Але отямившися від удару, Виходить знов і крізь надій туман 13 Він бачить: світ змінився, мов од чару, І радісно береться знов до справ — Попастися жене свою отару. 16 Так вчитель мій страху мені нагнав, Як на виду побачив я морщини, Та він бальзаму рані серця дав. 19 Уже ми вийшли на моста руїни, Й звернув до мене вождь лице ясне, Що перше в нього бачив край долини. 22 Він, озирнувши груддя кам’яне, І, начебто порадившись з собою, Розкрив обійми і обняв мене. 25 Мов хто не скінчив з справою одною, А дальшу взяв уже до голови, Так він, мене піднісши над стіною 28 Уступу, намічав уступ новий, Казавши: «Став на цей ти камінь ногу, Та перше спробуй, може, він кривий?» 31 Ніхто в плащі цю б не пройшов дорогу, Бо ледве й ми повзли на брили з брил, Він – легко, я ж спирався на підмогу, 34 Якби із цього боку шлях на схил Не був коротший тих, що їх долають, Як вождь – не знаю, я ж – позбувся б сил. 37 Але тому, що Лихосхови мають Покатість до криничного жерла, Виходить, що вони стіну здіймають, 40 Щоб не однакова увись була. Там врешті ми спинились, де кремнистий Стрімчак повис, як ламана скала. 43 Став подих в мене кволий та нечистий, Поки спромігся я шпиля дістать, І мусив стомлений на камінь сісти. 46 «Тепер не час тобі ледарювать, — Сказав учитель, – слави ні перина, Ні подушка не в силі дарувать. 49 Коли бере безславних домовина, Вони такий же залишають слід, Як дим в повітрі чи на хвилях піна. 52 Зведися ж: втому подолати слід В душі, яка здолає зло природи, Як плоть важка не призведе до бід. 55 Ми маємо зійти на довші сходи; Не досить нам лишити ці місця, Якщо зі мною певно дійдеш згоди». 58 І звівсь я, вдаючи, ніби моя Бадьорість більша, ніж була на ділі, Й сказав: «Рушай, бо сповнивсь моці я!» 61 Ми вирушили по ще менш похилій Урвистій скелі, по якій іти Було ще важче, ніж на першій брилі. 64 Я розмовляв, щоб очі одвести,