Полонені вогняної безодні
- Автор: Фрадкин Борис Захарович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. М. Булат
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Полонені вогняної безодні». Краткое содержание книги:
Радянські інженери, герої повісті, збудували фантастичний корабель — підземохід і на ньому здійснили дивовижну подорож до центра землі. Яка доля спіткала сміливців, які відкриття пощастило їм здійснити — про все це ви дізнаєтесь із повісті.
— Який одяг тоді на вас? — посміхався Вадим.
— Не пригадую.
Найбільше страждав від холоду Валентин Макарович.
— Накиньте ковдру, — порадив йому Микола Миколайович.
Атоміст скористався порадою, і незабаром його приклад наслідувала решта членів екіпажу.
… Температура спала до дванадцяти градусів. У Біронта почався нежить. Учений нестримно чхав. Йому бракувало носовичків, і, за порадою того ж Дектярьова, він скористався рушником. Микола Миколайович не міг без усмішки дивитися на свого напарника, взаємини з яким ставали все тепліші. З розпухлим носом, червоними очима, з рушником у руках атоміст справді мав жалюгідний вигляд.
Долаючи кілометр за кілометром, ПВ-313 наближався до центра землі. Бурхливо наростав К-захват електронів, зменшувався вміст вуглецю, кисню та гелію. Зате водню ставало все більше. Металічно твердий, темно-фіолетовий, він спричинював невідоме випромінювання й досі залишався самим собою.
— Послухайте, Валентине Макаровичу, — висловив міркування Дектярьов, — що ж це у нас виходить: якщо рухатися не до центра землі, а навпаки, то замість К-захвату можна буде спостерігати синтез легких ядер у важкі з одночасним народженням електронів.
— Авжеж! — підхопив Біронт. — Інакше й бути не може. Всередині землі міститься кухня, на якій готують усі відомі в природі елементи. Мені тільки незрозуміло, як ці елементи потрапляють до земної кори.
— А течії, Валентине Макаровичу! А течії!
— Течії в такому щільному середовищі… Не йму віри.
— І не тільки ви не вірите. Інакше мені нічого було б робити на ПВ-313. Течії дуже повільні. Одного людського життя замало, щоб їх помітити. Але вони існують. І горизонтальні, і вертикальні. Інше питання, що їх викликає. Навіть горизонтальні течії в літосфері — загадка для нас.
— Пригадую: Скандінавія підіймається на один і три десятих метра за століття.
— Еге, та хіба тільки Скандінавія? Ось вийду цілісінький з цієї халепи, — Дектярьов мрійно глянув на атоміста, — і все своє подальше життя присвячу рейсам до центра землі. У мене є припущення… А втім, не поспішаймо. Тепер можна буде дещо побачити на власні очі.
— Знаєте, це питання з вертикальними течіями в четвертій геосфері надзвичайно цікаве…
Яку насолоду знаходили тепер учені в бесідах один з одним, якими найзаповітнішими планами ділилися! Взаємна допомога з обов'язку чемності стала необхідністю. Всі геологічні зміни всередині землі й на її поверхні залежали від атомних процесів у центральних зонах і, зокрема, в четвертій геосфері. Але й атомні процеси, в свою чергу, не можна було витлумачувати, не знаючи геологічних особливостей планети. Тут геофізика й геохімія тісно перепліталися з атомною механікою. Праця обох учених ставала органічно неподільна.
Якби не заважав холод… За останні дві доби температура знизилася до десяти градусів. Андрій запропонував відкрити глухий люк до порожнини бура, де вздовж корпусу віялом розходилися розжарені всмоктуючі труби. Нагріте трубами повітря ринуло догори. З однієї кабіни в іншу.
— Тепер нам море по коліна, — радів Дектярьов. — Андрію Чуракову присвоєно звання героя першого надглибинного підземохода ПВ-313. З таким обігріванням ми пройдемо крізь будь-яке переохолодження.
Четверта геосфера, як і передбачав Микола Миколайович, мала значну протяжність. Глибиномір відмітив уже дві тисячі кілометрів, хронометр відлічив сорок сім діб із дня старту. Щільність речовини дедалі збільшувалася, а її температура повільно спадала. Ще вісімсот, дев'ятсот кілометрів, і відбудеться нова стрибкоподібна зміна в мікроструктурі речовини.
Але яка?
П'ять чоловік занепокоєно чекали виходу корабля до земного ядра. Доба тягнулася за добою нестерпно повільно. На відпочинок тепер збиралися в кабіну водія. Перенесли туди постелі й влаштувалися навколо люка, що вів до порожнини бура. Пульт висів досить високо над підлогою, але затуляв собою світло.
— Наше становище буде по-справжньому похідне, — сказав Микола Миколайович. — Якби замість люка нас гріло вогнище, ми б у цих ковдрах нагадували доісторичних печерних людей. Може, заспіваємо, га?
— Ось чого справді нам бракує — музики! — підхопив Вадим, розгинаючи затерплу спину. Вже кілька годин він сидів над новим варіантом охолоджувальної системи. — Одразу б на душі полегшало. Ракетоплани завжди чують голос Землі, космонавтам навіть передають симфонічні концерти. Ми ж фактично відрізані од світу.