Полонені вогняної безодні
- Автор: Фрадкин Борис Захарович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. М. Булат
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Полонені вогняної безодні». Краткое содержание книги:
Радянські інженери, герої повісті, збудували фантастичний корабель — підземохід і на ньому здійснили дивовижну подорож до центра землі. Яка доля спіткала сміливців, які відкриття пощастило їм здійснити — про все це ви дізнаєтесь із повісті.
Ні Біронт, ні Дектярьов не могли дати вичерпне пояснення того, що відбувалося. Вчені тільки здогадувалися: в камерах іде бурхливий термоядерний процес, і негативна температура різко, стрибком переходить у позитивну.
Вадим поспішив до пульта, щоб перевірити цей здогад розрахунком. Якщо він підтвердиться, в майбутньому можна створити двигун фантастичної конструкції! Та ввімкнувши лічильно-обчислювальну установку, Вадим опустив руки. Він хотів зробити розрахунок, він примушував себе, але… щось сильніше притупляло думки, ставило його в становище безпорадного новачка-конструктора.
В кабінах спадала температура. Риска на шкалі термовимірника наблизилася спочатку до цифри вісім, затрималася біля неї на три чверті доби й загрозливо посунулась далі.
Холод примусив екіпаж зробити з матраців щось схоже на тілогрійки. Люди мали тепер недоладний вигляд, особливо Дектярьов. У такій вдяганці йому ледве пощастило просунутися в отвір люка, і він чортихався на весь підземохід.
Нарешті геолог підсів до Вадима й почав таку розмову.
— Вадиме Сергійовичу, голубе, а чи не можна все ж таки перетворити охолоджувальну систему на опалювальну? Природа капризує, отож нам треба утяти щось таке, — він покрутив пальцем у повітрі, — отаке…
— Будь ласка.
— Невже? Придумав-таки?
— І придумувати нічого не треба, Миколо Миколайовичу, — Вадим кусав губи. — Переробити систему просто, але для цього її треба буде вимкнути на кілька діб. Скажіть-но мені: ті дванадцять з половиною тисяч градусів тепла, які розвиває магнітоплазмове поле, як і раніше діють на корпус підземо-хода чи їх компенсує переохолодження речовини?
Дектярьов запитально зиркнув на Біронта.
— Ні про яку компенсацію не може бути й мови, — відповів Валентин Макарович. — Переохолодження породжує новий вид енергії, але не знищує тепла. Ваша охолоджувальна система реагує і на тепло, і на холод. Та холод, що передається у вигляді випромінювання, викликав у напівпровідникових спаях якісь інші співвідношення.
— Тоді й говорити нема про що. Ми не зможемо навіть на секунду вимкнути охолодження. Відбудеться самознищення підземохода. Влаштовує вас така перспектива?
Дектярьов глянув на Андрія.
— Еге ж, певно, так, — підтвердив механік. — Термоелементи охолоджувальної системи з'єднані в одне ціле. Поодинці їх теж не переобладнаєш.
— Треба зупинитися! — вихопилось у Вадим а.
Геолог заперечливо похитав головою.
— Ні! — приєднався до нього й Біронт.
— Я не хочу миритися з тим, що нема ніякої можливості переобладнати охолоджувальну систему, — наполягав Микола Миколайович. — Я дещо тямлю в напівпровідниках. Треба подумати, Вадиме Сергійовичу… Розумієте: думати, шукати, не здаватися. І тільки в цьому наш порятунок. Все залежить од вашої конструкторської майстерності. Ви ж самі знаєте — справжнє рішення може прийти в голову несподівано.
Чи цього було не знати Вадимові! Та хіба він уже не намагався переробити? Рішення може прийти. І його взагалі може не бути.
Андрій брався допомогти Вадимові. Удвох вони пішли до агрегатної. Там, знявши кришки реле-автоматів, вдивлялися в чорні виблискуючі глянцем невеликі щити. Кожен щит являв собою реле. Врівень з його поверхнею перепліталися золоті лінії — вони з'єднували поміж себе напівпровідникові чутливі вузли, невеликі сіро-матові диски. Виготовлена як одне ціле, схема чимось нагадувала канали Марса, що їх видно в оптичний телескоп. У ній не було жодної рухомої деталі, жодного стикового або різального з'єднання. Гранично просту й компактну, її неможливо переобладнати в дорозі. Набагато простіше було б замінити реле зовсім. Абсолютна надійність обладнання і була тепер трагедією для екіпажу ПВ-313.
Порадившись, Андрій з Вадимом дійшли висновку: нічого не вигадаєш. Потрібна капітальна переробка, виконати яку можна лише в заводських умовах.
Проте за кілька годин Андрій знову з'явився в агрегатній, цього разу сам. Там він лишався досить довго, метикуючи, як би все-таки переобладнати автомати, не вимикаючи їх і не піддаючи корабель небезпеці.
На жаль, його знань інженера-механіка виявилося не досить.
Дивлячись на лінії, вштампованої у щит схеми, Андрій переконувався в своєму безсиллі. Усунути будь-яку несправність він може так швидко, що його не випередить жоден механік на світі, та придумати інше сполучення ліній і вузлів… ні, тут треба бути конструктором. І якщо вже у Вадима не виходить, то нічого сюди потикатися Андрію Чуракову.