Полонені вогняної безодні
- Автор: Фрадкин Борис Захарович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: В. М. Булат
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Полонені вогняної безодні». Краткое содержание книги:
Радянські інженери, герої повісті, збудували фантастичний корабель — підземохід і на ньому здійснили дивовижну подорож до центра землі. Яка доля спіткала сміливців, які відкриття пощастило їм здійснити — про все це ви дізнаєтесь із повісті.
Інших членів екіпажу вирішили не будити. Вчені зручно влаштувалися в кріслах і розпочали спостереження.
Про всяк випадок Вадим і Андрій перевірили охолоджувальну систему і ще раз переконалися, що вона справна. Тим сильніше було їхнє здивування.
Для охолодження оболонки корпусу використовували властивості напівпровідникового спаю, що охолоджувався з одного краю і нагрівався з другого, коли через нього пропускали електричний струм. Зовнішня оболонка відігравала роль того кінця спаю, який має охолоджуватися.
Система реле дозволяла захистити корпус від теплового впливу будь-якої інтенсивності і забезпечувала всередині підземохода задану температуру повітря.
Вадим почав було насміхатися над Біронтом і над його горезвісною теорією переохолодження. Те, що Валентин Макарович вважав істиною, здавалося, суперечило всякому глузду. Термовимірники ясно показували, щоправда, постійну, але досить високу температуру в надрах землі. Звідки ж тут узявся холод?
Але в міру того, як у кабінах холоднішало, конструктор втрачав бажання сміятися. Все ж таки щось тут не те. Спад температури міг бути тільки з двох причин: або через несправність охолоджувальної системи (це вже відпало), або через мінусову температуру порядку сімдесятиградусного морозу і нижче за стінами підземохода.
Так, факти підтверджували Біронтові слова.
— Хай буде переохолодження, — здався Вадим. — Для нас це не являє небезпеки. Доведеться тільки змінити настройку реле-автоматів. І подумав: «Треба негайно розробляти універсальну систему охолодження. Щоразу робити перенастройку — кустарщина».
Зміна регулювання забрала шість годин. Трохи потеплішало, і в Дектярьова відлягло од серця. Він-бо вже чекав нової небезпеки.
Та через одинадцять годин після перенастройки рожева смужка термовимірника знову почала рухатися і, залишивши відведену їй поділку «25», змістилася в бік поділки «24», змістилася трішечки, на волосину, проте цього було досить, щоб прикути до себе пильні погляди екіпажу.
Рожева смужка посувалася повільно, але невпинно. Через тиждень пожильці ПВ-313 почали щулитися від холоду, хоч температура знизилася всього до плюс двадцяти градусів.
Вадим і Андрій зробили повторну перенастройку охолоджувальної системи.
І ще добу в кабінах трималася нормальна кімнатна температура. Та коли до реле-автоматів довелося братися і втретє, і вчетверте, Вадимове серце занило від передчуття нової близької біди.
— Зупиніть підземохід, — порадив він Дектярьову. — Біс його знає, як упаде температура.
— Якщо не знаємо, — байдуже відповів Дектярьов, — то заради чого ми маємо стирчати на місці?
— Відчайдушна ви людина, Миколо Миколайовичу.
— На жаль, ні, Вадиме Сергійовичу. Моя душа давно в п'яти сховалася.
— А ви все ж таки не втрачаєте бадьорості?
— Коли треба — ні!
Хронометр відлічував добу за добою. З екрана остаточно зникла синява. Поле його нагадувало тепер фіолетовий оксамит.
На сорокову добу глибина досягла тисячі семисот кілометрів. Розпечене до трьох тисяч градусів середовище загрожувало шдземоходові холодом. Лише Біронт сприймав це як належне. Якщо брехали термовимірники, то екран точно відтворював видимий спектр теплового випромінювання, і це був спектр зоряних температур.
— Ну, а якби зараз вийти з підземохода, — розпитував Біронта Андрій, — я б замерз чи згорів?
— Ви б не встигли зробити ні того, ні іншого.
— Розумію. Мене б стерло на пил тиском. Добре, знехтуємо тиском.
— Тоді б ви перетворилися на хмару пари.
— Отже, все-таки згорів би?
— Не в тому розумінні, в якому ви звикли уявляти собі процес пароутворення. Просто речовина, з якої ви складаєтесь, була б миттю розпилена дією випромінювання.
— І не відчув би ні тепла, ні холоду?
— Навпаки, відчули б повною мірою і те, й інше.
— Гм, гм…
Андрій дивився на вченого зачарованими очима. Його вигляд був такий розгублений, що Валентин Макарович зареготав, вдоволено потираючи руки.
— За законами фізики, — запротестував Чураков, — з підвищенням тиску температура має зростати.
— А ось тепер вона спадатиме, — Біронт заплющив одне око, а друге страхітливо вирячив на механіка. Дектярьов, спостерігаючи цю сцену, давно заходився сміхом. — Чи так ви застосовуєте діалектику, молодий чоловіче? — атоміст журно похитав головою. — Про які тиски ви зволите казати? Сотні, тисячі атмосфер? А навколо нас уже мільйони. Хе-хе, — Валентин Макарович розплющив око і заговорив тихо, благодушно — : Тиск від тиску різниться. Кількість на певному рівні переходить у нову якість. Ану, пригадаймо: на космічному кораблі, що летить із швидкістю близькою до швидкості світла, скільки часу мине за один земний рік? День? Так? Сподіваюся, з цим ви не сперечатиметеся. А чи давно не тільки прості смертні, такі самі як ви, але й поважні вчені, — Біронт підморгнув у бік Дектярьова, — кричали: «Нісенітниця! Схоластика!»? Тепер це пояснюється просто: за великих швидкостей фізичні та біологічні процеси різко уповільнюються. Оце й усе. Ми ж замість великих швидкостей зіткнулися з високими тисками.