Мовчання адресоване мені
- Автор: Слапчук Василь
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мовчання адресоване мені». Краткое содержание книги:
Увазі читачів пропонується трикнижжя - дві збірки поезій і збірка поезій у прозі. Попри те що збірки різні за побудовою та формою вираження - об’єднує їх не тільки спільна назва, але й цілий ряд загальнолюдських проблем, які автор не береться вирішувати у глобальному масштабі, а лише у межах власної душі та серця. Автор робить спробу проникнути в суть речей, дошукатися причини, філософськи осмислити різноманітні стани, настрої, явища, тобто, все те, що його наповнює й оточує: складні стосунки особистості зі світом, її внутрішні протиріччя й конфлікти, вічне притягування чоловічого й жіночого начал, невтолене жадання істини й гармонії - ці та багато інших тем знаходять відображення в поезії Василя Слапчука.
Перейти на страницу:
син сонця сонях
як i я
байстрюк
бо народився
не вiд шлюбу
а
вiд кохання
земля пiдошви лиже
язиком
тому й живем так
смiшно
вiд цього наша схильнiсть
до iстерик
земля пiдошви лиже
вибраним лице
не нею вибраним
для неї
лежить на плечах
небо
тому й так легко
це не бiда
що не зустрiв очей
що рiдна хата
вiдвертає вiкна
що комин
дихає
в обличчя димом
не це бiда
а з мотузком в руцi
самотнiсть
усi думки язичницi
щоразу
вiдвертаються од вiри
в Слово
i поклоняються
бундючнiй власноруч
оздобленiй рiзцем
лексемi
Це дерево для мене
темний лiс
Ця випадкова зустрiч
неминуча
Цей вiтер слово
в пазусi принiс
I слово це мене
мовчанням мучить
У небi хмари
це моя рiдня
Оця карга
для мене добра цьоця
Хоч ночi я не дам
та не вiзьму у дня
Хоча й не буду за
але й не буду проти
Ця жiнка скромна
як сухе вино
А дiвчина оця
для мене ребус
А вiтер дме
й слова приносить знов
та слiв менi
вже нiчиїх не треба
кожна перемога
над собою
поразка
з’ясуй спочатку
хто ти
тодi й дiзнаєшся
на чиєму боцi
перемога
вiд крику
на обличчях заграва
осiла наче попiл
вiд крику
запилюються квiти
i в другiм поколiннi
мiняють барву форму
назву
вiд крику
в небi поробились
дiри
вiд крику
до мовчання
короткий вiдтинок
життя
ВІРШІ ДЛЯ ОЛЕНЯТКА
- Чому у зайця хвiст зелений?
- Вiн брат художницi Олени.
- Тодi чому вiн весь у тiстi?
- Сестра варила йому їсти.
- Але чому у вухах вата?!
- Сестричка любить поспiвати.
- А чи не мiг би вiн помитись?
- Кортить сестрою похвалитись.
Маленький дощ по вигону пробiг,
лишив веселку: - Це тобi.
- Невже зiткав її для мене?
- Це подарунок вiд Олени, -
i синiм огорнув мене плащем.
- Це нинi звуся я дощем,
бо трохи вирiс. А спочатку
я був маленьким Оленятком.
- Як живеш, Оленко?
- Помаленько.
- Чи їсиш картохи?
- Потрохи.
- А шоколаднi плитки?
- Швидко-швидко.
бджола вiтається
з кожною квiткою
а муха
летить над лугом
наче мiстом iде
нiкому не поклониться
добрий день
не скаже
в лошатка вуса бiлi
мов сметана
воно в долинi
напилось туману
гнiда кобила а пiд оком
бiла пляма
це так лоша
поцiлувало маму
сестра синиця
зимi приносить рукавицi
а шпаки
веснi дарують чобiтки
а лiтовi Оленка
несе суниць зi жменьку
я на листка опалого похукав
щоб осенi зiгрiти руки
- У бедрика червоний кожушок.
- Що?! Що?!
У що одяг ти бедрика?
- У сведрика.
- А чи не буде бедрик прiти
серед лiта?
- У бедрика, напевно, сорочина.
- Молодчина!
Зелений коник
сидить
на золотому промiнчику,
аж раптом -
i вiтер не дмухнув,
i земля не здригнулася,
нiхто й слова не мовив -
шух! - i лежить у травi
догори лапами.
Це хмаринка сонце заступила.
пригорнувшись до їжачихи
їжачок думав
що будучи їжаком
не колотись
може
тiльки мама
гриб росте не вiд дощу
а вiд бажання
прикрити собою
вiд водяних батогiв
рiдну йому
мурашку
у маленькому
меншому вiд сiрникової коробки
автобусi
до нас їде велике
бiльше за небо
диво-дивне
їде-їде
i нiяк не може доїхати
хiба ж не дивно?
Перейти на страницу: