Мовчання адресоване мені
- Автор: Слапчук Василь
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мовчання адресоване мені». Краткое содержание книги:
Увазі читачів пропонується трикнижжя - дві збірки поезій і збірка поезій у прозі. Попри те що збірки різні за побудовою та формою вираження - об’єднує їх не тільки спільна назва, але й цілий ряд загальнолюдських проблем, які автор не береться вирішувати у глобальному масштабі, а лише у межах власної душі та серця. Автор робить спробу проникнути в суть речей, дошукатися причини, філософськи осмислити різноманітні стани, настрої, явища, тобто, все те, що його наповнює й оточує: складні стосунки особистості зі світом, її внутрішні протиріччя й конфлікти, вічне притягування чоловічого й жіночого начал, невтолене жадання істини й гармонії - ці та багато інших тем знаходять відображення в поезії Василя Слапчука.
Перейти на страницу:
XI
блукаємо Волинню
через усi сто лiт єпархiї
вiд церкви до церкви
вiд храму до храму
у пошуках благодатi
i знамення небесного
самотнi але суєтнi
з вiрою та без праведностi
вклякаємо
перед зацiлованими iконами
Божої Матерi
i молимось до єдиного
Бога
XII
ця кава чорна i гiрка
гiрка i чорна
душа набрякла i глевка
а дзеркало потворне
до кави влити б молока
i стане бiло
душа похнюплена й важка
i затвердiла
немов керамiка сервiз
такий що б’ється
ледь не розхлюпав ледь донiс
i кава п’ється
душа прокинулась душi
наснився ранок
а на столi завмерли шiсть
порожнiх фiлiжанок
XIII
втрапивши до пастки
заєць зумiє звiльнитися
якщо перестане бути зайцем
ставши людиною або соняшником
вiн опиниться поза небезпекою
оскiльки впiймався лише заєць
i нiхто бiльше
коли заєць зникне
пастка зостанеться порожньою
зробити це зовсiм нетрудно
варто тiльки зняти маску
поки що заєць вагається
пожертвувати собою
чи своїм я
XIV
бiжить собака по водi
за ним бiжить чиясь дитина
в долоньцi срiбна хворостина
а у собаки очi золотi
поперед себе хвилi гонять
але нiяк не здоженуть
вже й пес натомлений заснув
дитя посапує iз прутиком в долонi
i тiльки я яку вже нiч не сплю
я вiдмовляюся собi простити
в однiй з найкращих монотипiй
себе рятую i топлю
аби не дорiкнула ти зi сну
чому не змiг ти
до мене по водi прибiгти
а я бiжу але по дну
повзу на животi як пес
iз рибками в очах собачих
i з-пiд води тебе я бачу
як сонце бачу я тебе
його волосся чи твоє промiння
ще не сягнули мого дна
над головою пелюшки пере весна
а ти сидиш на березi осiння
XV
земля вхромилась в груди вiссю
з плечей упала голова
я щойно вибрався iз лiсу
та заблудився у словах
я знову там
там де провину
провинами щасливо перерiс
де кожен їсть свою морквину
де кожен сам для себе лiс
де кожен сам для себе клiтка
i не стачає всiм морквин
а бiль з’являється нiзвiдки
з обценьками до голови
де тiльки я у всьому винуватий
де лиш моя розкаяна вина
беру вiд тебе моркву з вати
й вона менi смачна-смачна
XVI
ти менi вголос читаєш
стефана цвейга
в оригiналi
хоча мене й не покидає вiдчуття
що живу серед нiмцiв
я не розумiю жодного його слова
але розумiю тебе
хоч би ти зверталася до мене
на одному з дiалектiв
нiкому невiдомої мови
ще невiдкритого племенi
в басейнi рiчки Амазонки
я розумiю тебе завжди
навiть тодi коли не розумiю
колись i я навчу тебе
української мови
ДИЛЕМИ ДЛЯ ДВОХ
I
i той що їсть вогонь
i та що вигадала зиму
не бачила обiймiв дерева
роззутого поблизу ями
не чули каяття медузи
що вiдпросилася до лiсу
а Бог їм присвятив
на двох одну сторiнку
у книзi таємниць
i власних вражень
вони любилися
їх Бог любив
але всi троє
про це не знали
2
у нього серце обростало пiр’ям
коли вчувавсь її пташиний голос
роздертий сумнiвом надвоє
пернатим серцем дослухавсь
вона спiває чи кричить
жене його чи кличе
вона ж улюблене горня розбила
i довго думала
що ненавмисне
3
вона знала сiм мов
п’ять європейських
i двi пташинi
йому заздалегiдь
було вiдоме
кожне її слово
журналiст мiсцевого радiо
перепиняє прохожих питанням
чому ж вони не можуть
порозумiтися
мiкрофоновi болить голова
4
в дитинствi вiн ходив
довкола тишi
i кликав вишню мамо
коли боявся темряви й собак
просив у вишнi руку i сестру
вона нiколи не була
в його дитинствi
дарма що вишня нареклась її iм’ям
i скiльки б вiн не кликав
вона вже не назве його дитям
Перейти на страницу: