Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
Дубровський зустрів Бонне запитливим поглядом — видно, прочитав щось на комісаровому обличчі. Бонне зробив заспокійливий жест — мовляв, нічого не трапилось. Він устиг уже обміркувати все.
Комісар не сумнівався, що Шаттіх мав на увазі дівчаток, вивезених Ангелем із Франції. По-перше, ще сьогодні Ангель їздив у машині Шаттіха, по-друге, у розмові з Фріцом ішлося про партію француженок, яку вивезли звідси до Леопольдвіля і за яку Шаттіх платив гроші. Щоправда, Ангель зараз виїжджає з Танжера — Бонне зиркнув на годинник — хвилин через двадцять, Фріц ледь встигав передати йому чек. Навряд чи поліція зуміє затримати Ангеля — двадцять хвилин і лише словесний портрет… Та й підстав для арешту нема.
Комісар підвів очі на Дубровського, і на секунду йому зробилося заздрісно: у Сергієвій країні справедливість восторжествувала б одразу, і тільки божевільний міг би випустити гітлерівського злочинця. Боже мій, ось тобі і демократія, на сторожі якої йому доводиться стояти!.. Отже, Ангель поки що вислизає з рук Інтерполу, але не варто казати про це Дубровському — для чого псувати чоловікові настрій? Через три дні дівчата будуть у Леопольдвілі, і головне, зрештою, — визволити їх. Потім можна пошукати і Ангеля…
Бонне озирнувся на Ірен, підморгнув їй, і дівчина пересіла до їхнього столика.
Дубровський нічого не запитав, тільки дивився здивовано. Бонне притиснув йому коліно — мовляв, знає, що робить, — і налив дівчині повний келих. Вона випила до дна, потім другий, третій, і після третього комісар довідався, що Елеонору щойно покликав кудись Фріц — метрдотель, а Фанні зникла ще годину тому з багатим череванчиком. А якщо її повіз череванчик, то раніше, ніж завтра ввечері, Фанні не повернеться — так уже було кілька разів, вони розважатимуться всю ніч, а вдень спатимуть. У череванчика вілла за містом, поки дістанешся до Танжера — вечір…
Бонне попросив рахунок. Ірен сподівалася на інше, спробувала образитись, та асигнація, яку Бонне поклав до її сумочки, задовольнила її, і дівчина провела щедрих відвідувачів аж до вестибюля.
Ангель поставив автомобіль так, щоб добре проглядалися всі підходи до готелю. Ще вчора він узяв у мадам Блюто «форд» старого випуску — пошарпану машину невизначеного зеленкуватого кольору із завісками на вікнах. Влаштувавшись на задньому сидінні разом із Грейтом, Франц відкинувся на спинку.
— Вони вже поснідали і зараз вийдуть…
— Ви спритний, — пробуркотів полковник, — та, слово честі, не подобається мені вся ця історія, і я волів би бути зараз подалі від Танжера.
— У вас прямолінійно-злодійський характер, Кларенс: бажання накивати п'ятами властиве всім, починаючи від жалюгідного кишенькового злодюжки; та вищий клас — спокійно стежити за ходами противника і сміятись з нього. Я не заперечував би проти обіду в кампанії цього комісара Інтерполу і розпив би з ним пару пляшок.
— Брешете все ви, — ліниво заперечив полковник. — Хизуєтесь, а, либонь, згодні зі мною.
— Не люблю залишати боржників, — пояснив Ангель. — Почекаємо ще кілька днів, мадам Блюто розрахується з нами і… Здається, Танжер також набрид мені.
— Мерзотне місто! — погодився полковник. — Невже ця стара карга не має грошей?
— Можна розрахуватися з нею, так би мовити, умовно…
— Я ж казав вам: лише готівкою, — перервав Ангеля полковник. — Люблю, коли долари лежать у мене в кишені. Знаю тисячі випадків коли банк не оплачував найнадійніші чеки.
— Саме зважаючи на це, я підшукав покупців на наш літак.
— Ви це серйозно? Але ж це єдиний засіб…
— Швидко робити рейси на Близький Схід? Ви це хочете сказати? — Полковник не відповів. — Ми купимо новий літак, Кларенс, кращий за цей. «Дуглас» — не пачка сигарет, і я не певен, що шпики не докопалися, кому насправді належить він.
— Надійна машина, звик до неї. Та біс з нею… — Грейт сперся підборіддям у спинку переднього сидіння. Сказав, наче скаржився: — Десь ми схибили… Сам по собі Інтерпол не напав би на наші сліди, і слава богу, що у ваших знайомих такі зв'язки з поліцією.
— Нам би одержати свої гроші, а там — нехай мадам Блюто виплутується, як знає.
— Ділова жінка, — похвалив Грейт.
— Скаржилась, що кілька дівчаток виявилися з характером. Але ж вона з ними панькатися не буде — перепродасть не без вигоди, звичайно.
— Кожен хоче мати свій процент, — погодився полковник, — а мадам Блюто все ж ризикує. Вона казала мені…