Янголи і демони
- Автор: Браун Дэн
- Серия: Роберт Ленґдон #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0437-2
- Переводчик: А. Кам’янець
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Янголи і демони». Краткое содержание книги:
— Шоста година, — сказав він.
Вітторія кивнула, все ще не розплющуючи очей.
— А ось, схоже, і наш транспорт.
Ленґдон почув удалині якийсь гуркіт, подивився вгору, і його мало не занудило. З півночі, опустившись низько над злітною смугою, до них наближався гелікоптер. Ленґдон один раз літав на гелікоптері над долиною Пальпа в Андах, розглядаючи загадкові малюнки пустелі Наска на піску, і йому це аніскілечки не сподобалось. Пітючий черевик. Після двох перельотів за день Ленґдон мав-надію, що Ватикан вишле по них авто.
Очевидно, він помилявся.
Гелікоптер сповільнився в них над головами, якусь мить повисів у повітрі, тоді почав швидко спускатися на злітну смугу. Він був білий, а з одного боку мав герб — два тонкі ключі навхрест і папська тіара на тлі щита. Цей символ Ленґдон знав дуже добре. Це була традиційна печатка Ватикану — священний символ папського престолу, причому сам «престол» був у прямому сенсі давнім троном святого Петра.
Святий гелікоптер, подумки зітхнув Ленґдон, спостерігаючи, як той приземляється. Він і забув, що Ватикан має власний повітряний флот у складі одного гелікоптера, яким Папу доправляють до аеропорту, на зустрічі, а також до його літньої резиденції в Ґандольфо. Ленґдон однозначнно волів би їхати автом.
Пілот вистрибнув із кабіни і пішов до них. Тепер настала черга Вітторії занервувати.
— Оце наш пілот?
Ленґдон поділяв її занепокоєння.
— Летіти чи не летіти? Ось у чім запитання.
Пілот виглядав так, наче його нарядили для якоїсь шекспірів-ської п’єси — жакет у блакитно-золоту смужку з пишними рукавами, такі самі панталони і гетри. На ногах він мав чорні туфлі без підборів, дуже схожі на домашні капці. На додаток до всього на голові в нього був чорний фетровий берет.
— Це традиційний однострій швейцарський гвардійців, — пояснив Ленґдон. — Його змоделював свого часу сам Міке-ланджело. — Коли пілот підійшов ближче, Ленґдон скривився. — Треба визнати, що він не належить до його найкращих творінь.
Попри маскарадну зовнішність, було видно, що пілот налаштований серйозно. У його ході відчувалось не менше впевненості й гідності, ніж у морського піхотинця США. Ленґдон багато разів читав, які суворі вимоги висувають до тих, хто хоче вступити до елітної швейцарської гвардії. Рекрутів набирають в одному з чотирьох католицьких кантонів Швейцарії, і вони мусять бути громадянами Швейцарії чоловічої статі віком від дев’ятнадцяти до тридцяти років, зростом щонайменше п’ять футів шість дюймів, неодруженими і відслужити в швейцарській армії. У світі це блискуче військо було предметом заздрості — мало чи не кожна держава хотіла б мати таку саму надійну й ефективну службу безпеки.
— Це ви з ЦЕРНу? — холодно запитав гвардієць, зупинившись перед ними.
— Так точно, — відповів Ленґдон.
— Ви долетіли на диво швидко, — сказав гвардієць і спантеличено глянув на Х-33. Тоді повернувся до Вітторії. — Скажіть, шановна пані, у вас немає іншого одягу?
— Перепрошую?
Він показав на її ноги.
— У Ватикані не дозволено ходити в шортах.
Ленґдон подивився на ноги Вітторії і спохмурнів. Він геть забув. У Ватикані суворо заборонено виставляти напоказ ноги вище колін — і чоловікам, і жінкам. Таке правило запроваджено як вияв поваги до святості Божого міста.
— Це все, що в мене є з собою, — відповіла Вітторія. — Ми дуже поспішали.
Гвардієць кивнув, явно незадоволений. Тоді звернувся до Ленґдона:
— Маєте при собі якусь зброю?
Зброю? здивувався Ленґдон. Та я не маю при собі навіть запас-ного комплекту спідньої білизни! Він похитав головою.
Гвардієць присів біля Ленґдонових ніг і почав його обмацувати, починаючи зі шкарпеток. Довірливий хлопець, що й казати, подумав Ленґдон. Сильні руки пересувалися все вище по ногах Ленґдона, неприємно наблизилися до паху. Нарешті перейшли догори — до грудей і плечей. Пересвідчившись, очевидно, що Ленґдон «чистий», гвардієць повернувся до Вітторії. Пройшовся поглядом по її ногах і фігурі.
Вітторія спалахнула.
— Навіть не думайте про це!
Гвардієць зміряв її суворим поглядом, явно бажаючи залякати. Вітторія й оком не зморгнула.