Янголи і демони

Ленґдон розсміявся, уявивши хитромудру фігуру, яку називають стрічкою Мьобіуса, — перекручену смужку паперу зі склеєними докупи кінцями, яка насправді має лише одну сторону. Уперше Ленґдон бачив цю однобоку конструкцію на гравюрах Ешера.

— Можна вас про щось запитати, міс Ветро?

— Називайте мене Вітторією. Від міс Ветри я почуваюся старою.

Він подумки зітхнув, раптом відчувши власний вік.

— Вітторіє, мене звуть Роберт.

— Ви хотіли щось запитати.

— Так. Як науковець і донька католицького священика, що ви самі думаєте про релігію?

Вітторія замислилась, відкинула з очей пасмо волосся.

— Релігія — це як мова або одяг. Ми тяжіємо до тих традицій, у яких нас виховали. Хоч урешті-решт усі проголошуємо те саме. Що життя має сенс. Що ми вдячні тій силі, яка нас створила.

Таке трактування Ленґдона заінтригувало.

— То ви стверджуєте, що релігія залежить тільки від місця народження?

— Хіба це не очевидно? Подивіться на зони поширення різних релігій у світі.

— Отже, віра — це випадковість?

— Не думаю. Віра універсальна. Випадкові тільки способи її інтерпретації. Хтось із нас молиться Ісусові, хтось вирушає до Мекки, а хтось досліджує субатомні частинки. Так чи інакше, усі ми шукаємо істини — тієї, що більша від нас.

Ленґдон хотів би, щоб його студенти вміли висловлюватися так само чітко. Та що там студенти! Він і сам був би не проти висловлюватися так само чітко.

— А як же Бог? — запитав він. — Ви вірите в Бога?

Вітторія довго мовчала.

— Наука каже мені, що Бог мусить існувати. Мій розум каже, що я ніколи не зрозумію Бога. А серце каже, що я й не повинна розуміти.

Коротко і ясно, подумав Ленґдон.

— Отже, ви вірите, що Бог існує, але ми ніколи Його не зрозуміємо.

— Її, — усміхнувшись, уточнила вона. — Ваші корінні американці мали рацію.

—, Матінка Земля, — хмикнув Ленґдон.

— Гея. Планета — це організм. Усі ми — клітини, що мають різне призначення. І, однак^усі ми пов’язані. Служимо одне одному. Служимо цілому.

Дивлячись на неї, Ленґдон відчув, як у нього в душі щось ворухнулось. Щось, чого він не відчував уже довгий час. У її очах була заворожлива ясність… а в голосі дивовижна чистота. Він був зачарований.

— Містере Ленґдон, дозвольте запитати вас іще щось.

— Роберт, — нагадав він. Від містера Лен/дона я почуваюся старим. Я й справді старий!

— Скажіть, Роберте, якщо не секрет, як так сталося, що ви зацікавилися ілюмінатами?

Ленґдон на хвильку задумався.

— Насправді це сталося через гроші.

Вітторія була розчарована.

— Гроші? Тобто ви маєте на увазі консультації?

Ленґдон розсміявся, усвідомивши, як це пролунало.

— Ні, ні. Я мав на увазі гроші в сенсі банкноти. — Він поліз до кишені і витягнув кілька банкнот. Знайшов серед них один долар. — Ілюмінати мене заінтригували, коли я довідався, що американські банкноти рясніють їхніми символами.