Знахідка на все життя
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Знахідка на все життя». Краткое содержание книги:
— Термінова радіограма!
— Читай, Юрку, — розпорядився шкіпер.
— «Команді сейнера „Сміливий“, — квапливо читав радист, — сьогодні шістнадцять нуль-нуль зустрічати криголам „Корчагін“. Ідіть буксиром свого причалу».
Всі глянули на годинника.
До приходу криголама залишалось всього двадцять п’ять хвилин.
Частина друга
Загін солкоршуків
Як Сашко став «Нептуном»
Коли згасає над Деркулями літній день, з моря починає віяти лагідний вітерець — моряна. Свіжий, підбадьорює він зморене липневою спекою селище, очерети, а хвилі, перемиваючи пісок, розмовляють про щось своє. В такий час розходяться по домівках рибалки.
Та цього літнього вечора колгоспний касир Пилип Пилипович Хміль не пішов додому. Похнюпившись, сидів у своїй невеличкій кімнатці. Вмостивши давно не голене підборіддя на кулак, він, мов зачарований, вдивлявся у віконце, начебто там, на вулиці, коїлось щось незвичайне. Насправді нічого не бачив. Сумні думки не давали спокою старому. Мов сердиті мухи-жигалки, роїлись вони в голові старого, затуляючи увесь світ: Пилип Пилипович думав про сталевого сейфа, що займав половину службового приміщення. У ньому зберігалося все господарство скарбника: колгоспні гроші, різні бухгалтерські книги. Сейф старезний — все свідчило про те, що побував він у бувальцях: погнуті боки, глибокі подряпини. А прикрашав його чудовий — як живий — вилитий з бронзи дельфін.
Пилипу Пилиповичу подобався зручний сейф. Він звик до нього, як людина звикає до свого стільця або кімнати. А от настав час назавжди розлучитися з ним. І це тому, що трапилось непоправне…
Незабаром з міста прибудуть електрорізальники. В одну мить розпанахають вогненними інструментами сталеве черево сейфа і одвезуть його у металобрухт, де лежать купи погнутих ліжок, дірявих відер.
У всьому був винуватий він сам. Тому так нещадно і терзав себе.
Трапилось це два дні тому.
Вже надвечір Пилип Пилипович повернувся на сейнері з міста, де був у колгоспних справах. Як завжди, судно зупинилось біля причалу деркулівського рибзаводу. Поки матроси швартувались, Пилип Пилипович спокійно стояв на палубі з пошарпаним портфелем під пахвою… Матроси з’єднали хитким трапом борт із причалом, і пасажири почали сходити на берег. Касир не поспішав, мовляв, устигну ще. Підійшов до трапа останнім, вже було нахилився, щоб і собі залишити судно і тієї миті помітив, як щось вислизнуло у нього з кишені, булькнуло у воду. Жахнувся: у море впав ключ від сейфа! Маленький ключик від сейфа він носив у своєму гаманці. Яким чином ключик опинився в кишені — хоч як намагався, не міг пригадати.
Пилип Пилипович підняв лемент:
— Ключ! Ключ!
Збіглися рибалки. І коли, нарешті, зрозуміли, що трапилось, негайно покликали Степана Водяного. Кремезний матрос-водолаз мовчки роздягнувся і стрибнув з причалу в море. Тричі пірнав Степан Водяний.
— Тут без сітки не обійтися, — сказав і повернувся на причал.
— Сітка?! Та на біса вона? — сердився касир. — Ключ упав, а не сула там плаває…
— Я розумію, що ключ, — посміхнувся Степан. — А сітка потрібна, щоб спіймати на дні морському рибоньку, та не яку-небудь, а золоту!
— Тут горе, а він жартує! Ти ж зрозумій, чоловіче, ключ від сейфа упав, а він…
— Щоб ключ знайти, саме і потрібна ота рибка, про яку у казці мовиться, — розтлумачував Степан Водяний. — Як відомо, вона все могла робити, а тепер вона і ключ знайде. А я тут, вибач, нічого не можу зробити. Одне слово, вся надія на золоту рибку.
Відказав таке Степан і почвалав поволеньки в селище. Почали розходитися й рибалки. Тільки Пилип Пилипович залишився на причалі, він усе зазирав у синю воду, здавалось, чекав дива.
Увечері приплентався додому похмурий і злий. Як на те лихо, на другий день до колгоспу завітала ревізія, та не яка-небудь, а столична… Треба було показувати різні документи, а що міг вдіяти Пилип Пилипович, коли у свій час навіть найдосвідченіші злодії з банди батька Опанаса не змогли відкрити його замок.
Мимоволі пригадав Пилип Пилипович минуле.
Сталевий сейф. У люту зимову завірюху двадцятого року бандити двома парами коней притягли на санях важку здобич. Захопити захопили, а ось відчинити не встигли — партизани в місто зненацька увірвалися. Довелося здобич тягти до затишних Деркулів. Невдовзі прибув у рибальське селище сам отаман. Оглянув сейф, поцвьохкав батіжком, тоді наказав своїм кмітливим:
— Відкрити, і негайно!
Підхопили ключа хлопці та мерщій кинулись до сейфа. Після певного часу пролунали розгублені голоси.