Знахідка на все життя
- Автор: Огульчанский Алексей Яковлевич
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Знахідка на все життя». Краткое содержание книги:
Однієї липневої неділі Артем Сидорович одягнув свій найкращий костюм. Прихопив потрібні документи — і в дорогу. Попутний сейнер довіз його до міста. Там бондар повештався по незвично гомінких вулицях, бо прибув рано, а тоді купив у гастрономі цукерок і з пакуночком у руці звернув у вузький провулок. Зупинився біля двоповерхового будинку. Прочитав вивіску — «Дитячий будинок». Зітхнув і зайшов у двір. Ще довгенько простояв під дверима кімнати, прислухався до дитячих голосів. Несподівано вони стихли. Гість переступив поріг — і потрапив у просторе світле приміщення, де на килимі сиділо багато малят. Дітлахи не зводили очей з огрядної жінки, яка розповідала казку. Ніхто навіть і не глянув на незнайомця. Той розгублено стояв на порозі. І раптом діти одночасно повернули голови до дверей і там побачили справжнісіньке диво — героя казки, кремезного, вусатого чоловіка, точнісінько такого, про якого оце щойно розповідала вихователька. Якусь мить у кімнаті панувала тиша, а потім підхопилось біляве хлоп’я і з простягнутими руками попрямувало до бондаря.
— Татко. Татусь… — радісно лепетав хлопчик.
А коли той розгублено нахилився, дитина обійняла його за шию, пригорнулась до грудей.
Артем Сидорович зовсім розгубився і не знав, що робити. Незграбно підтримував однією рукою дитину, а в другій тримав пакунок з цукерками.
— Хто ви такий?! — звернулась вихователька до незнайомого.
— Я з Деркулів, бондар, — спантеличено пояснював Артем Сидорович.
— Але цього не досить, щоб без діла заходити до дитячого будинку.
— Я мав намір…
— Який намір?
— Хотів узяти на виховання, розумієте, усиновити…
Лише тепер вихователька зрозуміла, чому завітав до них цей незграбний чолов’яга. Хлопчик, завжди мовчазний і соромливий, тулився до незнайомої людини і розчулено промовляв: «Татку, ріднесенький, я тебе чекав…»
Міцною рукою бондар тримав хлопчика і відчував, як незнайоме радісне хвилювання полонило його.
Вихователька нічого не могла зрозуміти, адже знала, що у Сашка немає рідних: вони загинули під час автомобільної катастрофи.
— До Зінаїди Павлівни треба йти. Це наш директор. Утрьох підемо.
— Утрьох, — полегшено зітхнув Артем Сидорович і ще ніжніше пригорнув до себе хлопчика.
Йшли довгим коридором. Вихователька відчинила двері невеличкої кімнати. За столом сиділа жінка. Вона підвела голову від паперів і здивовано глянула на Сашка, який тулився до вусатого незнайомця. Коли вихователька розповіла про цю зустріч, Зінаїда Павлівна замислилась.
— Мені зовсім незрозуміло… — вона довірливо звернулась до Артема Сидоровича. — Останнім часом вихователька скаржилась на те, що Сашко погано спить. Уві сні кличе батька. Хоча ми добре знаємо: батьків у хлопчика немає…
— Тут дива ніякого немає, — відповів бондар, — я сам давно погано сплю, все думаю про синочка. А тепер ось ми зустрілися і поїдемо до наших Деркулів.
— Ви гадаєте — усиновити те саме, що курчатко взяти з ферми? Це не проста справа. Потрібні рішення багатьох установ. Ще не один раз вам доведеться побувати у нашому місті.
— Кажіть, що потрібно мені. Зроблю все, — гаряче запевнив бондар.
Бондар домігся свого — тепер Сашко його син. Їхали з міста. На палубі невеличкого колгоспного катера пасажирів було мало. Батько і син сиділи поруч на вузькому ослоні. Хлоп’я дивилось на море, а бондар не зводив з нього очей. Здавалось Артему Сидоровичу, що той дивовижно схожий на нього, як дві краплі води.
«Тепер буде кому передати професію», — радів подумки Артем Сидорович і пригортав до себе Сашка, а той зачарованими оченятами дивився на безкрайній морський простір, на галасливих чайок, на цей небачений світ, який так несподівано увірвався в його життя…
Відтоді й розпочалося у деркулівського бондаря нове життя. Додалося чимало турбот, хвилювань і радощів.
Сашко завжди був зі своїм татусем. Вони разом ішли до рибозаводської бондарні — тут, поруч з рибцехом, був дитячий садок. Разом зустрічали вечори під хатиною.
Минули роки. І ось настав час, коли бондар привів сина до селищної школи. З такого приводу обоє наділи святкові костюми.